Раптом серед задушливого мускусного запаху тварин і смороду їхніх випорожнень Матаяс відчув свіжий аромат солоної води. Почув, як накочуються на берег хвилі. Послизнувся й зрозумів, що каміння під ногами вологе. Зараз вони заглибилися в тунель далі, ніж йому будь-коли дозволяли. Мабуть, наближалися до моря. Що б не задумали Ніна й усі ці люди, вони насправді виводили його зі смердючого кишківника Пекельних Воріт. У зеленавому світлі жевриків, котрі несли Каз і смаглява дівчина, Матаяс розгледів крихітний човник, зашвартований попереду. Чоловік, що сидів у ньому, здавався охоронцем, але підвів руку й помахав їм.
— Ти занадто поквапився, Джаспере, — сказав Каз, підштовхуючи Матаяса до човна.
— Я зробив усе вчасно, як ми й домовлялися.
— Знаючи тебе, це було занадто рано. Наступного разу, коли зберешся мене вразити, попереджай.
— Тварини на волі, а я знайшов для вас човна. Думаю, слово «дякую» було б доречним.
— Дякую, Джаспере, — відповіла Ніна.
— Для тебе все що завгодно, красуне. Бачиш, Казе? Так поводяться цивілізовані люди.
Матаяс слухав балачки одним вухом. Чутливість повернулася до лівої руки, і пальці почало пощипувати. Він не міг упоратися з ними всіма, не в такому стані, до того ж вони мали зброю. Але, здавалося, револьвери мають лише Каз і хлопець у човні — Джаспер. «Відчепи мотузку й знешкодь Джаспера». Тоді б він мав зброю й човен. «А Ніна може зупинити твоє серце ще до того, як ти простягнеш руку до весла, — нагадав собі Гелвар. — Тож застрель спершу її. Прямісінько в серце. Помилуйся, як вона впаде, і тікай звідси». Він міг так і вчинити. Знав, що може. Йому потрібно було лише відволікти увагу.
Бронзова панянка стояла праворуч від нього. На зріст вона була ледве йому по плече. Незважаючи на рани, він міг штовхнути її у воду, не похитнувшись і не завдавши їй справжньої шкоди.
«Штовхни дівчину. Розв’яжи човен. Знешкодь стрільця. Убий Ніну. Убий Ніну. Убий Ніну», — він набрав у груди повітря й кинувся на дівчину.
Вона зробила крок убік, наче знала про його задум, і мляво підставила п’ятку під хлопцеву щиколотку.
Матаяс важко приземлився на каміння й голосно загарчав.
— Матаясе, — промовила Ніна, підходячи до нього. Він відсахнувся, ледь не потрапивши у воду. Якщо вона знову торкнеться його, він збожеволіє остаточно. Ніна сповільнилася, а вираз її обличчя недвозначно свідчив про образу. Вона не мала права.
— Ну він і неповороткий, — байдуже кинула смаглява дівчина.
— Відключи його, Ніно, — наказав Каз.
— Не роби цього, — запротестував Матаяс, відчуваючи, як захлинається панікою.
— Ти настільки недалекий, що ще перевернеш нам човна.
— Не наближайся до мене, відьмо, — прохрипів Гелвар, звертаючись до Ніни.
Дівчина злегка кивнула у відповідь:
— Із задоволенням.
Вона звела долоні, і Матаяс відчув, як повіки важчають, як вона тягне його у світ несвідомого.
— Уб’ю тебе, — пробурмотів хлопець.
— Добраніч. — Її голос був вовком, що невідступно йшов його слідом. Він загнав Матаяса до темряви.
В оздобленій чорним і багряним кімнаті без вікон Матаяс мовчки дослухався до дивних слів, що вилітали з рота химерного блідого хлопця. Гелвар знав достатньо про чудовиськ, і один погляд на Каза Бреккера дозволив йому зрозуміти, що це потвора, котра занадто довго ховалася в темряві, а коли виповзла на світло, принесла із собою щось моторошне. І Матаяс відчував це «щось» довкола себе. Він знав, що інші сміються із забобонів фієрданців, але він довіряв своєму внутрішньому голосу. Чи довіряв колись, до ситуації з Ніною. Це було найгіршим наслідком її зради — тепер йому доводилося переглядати всі свої думки двічі. Сумніви ледь не звели його зі світу, бо в Пекельних Воротах виживав лише той, хто вірив інстинктам.