Інеж удалося вичавити із себе лише пронизливий звук, схожий на присвист людини, котра задихається.
— Я знаю, що ти таке, рисе. Я знаю, скільки ти коштуєш, аж до останнього цента. Коббете, може, нам варто нарешті забрати її додому?
Перед очима Інеж наче напнули чорне полотно.
— Ти не ризикнеш. Покидьки…
— Я терпляче чекатиму, маленька рисе. Ти знову носитимеш мої шовки, обіцяю. — Вона відпустила Інеж. — Насолоджуйся цим чудовим вечором, — додала із посмішкою, рвучко розгорнула своє синє віяло і, наче вихор, закрутилася серед юрби. Коббет поповз за нею.
Інеж застигла на місці, тремтячи. Потім вона пірнула до натовпу, понад усе прагнучи зникнути. Дівчині хотілося побігти, але вона продовжувала йти спокійно, наближаючись до гавані. Крокуючи, вона звільнила гачки в себе під пахвами й відчула, як руків’я кинджалів ковзнули до долонь. Сан-Петір, відомий своєю хоробрістю, із правого боку; вузьке лезо з кістяним руків’ям, назване на честь Санта-Аліни, — з лівого. Вона також назвала на імена решту ножів. Санта-Марія й Санта-Анастасія прив’язані до стегон. Сан-Владімір захований у черевику й Санта-Лізабета встромлена за пояс. Це був гарний ніж, укритий трояндовим візерунком. «Захистіть мене, захистіть мене». Вона вірила, що її святі бачать і розуміють усе те, що вона робить, аби вижити.
Що з нею не так? Вона була Марою. І більше немає чого боятися Цьоці Гелін. Пер Гаскель викупив її угоду. Він звільнив її. Вона більше не була рабинею, а перетворилася на цінного члена банди Покидьків, стала викрадачем таємниць, найкращим у Бочці.
Інеж поспішала, минаючи вогні й музику Ліду, і нарешті попереду з’явилися кеттердамські гавані; вона наближалася до води, а краєвиди й звуки Бочки втрачали свою чіткість. Тут не було натовпу, через який потрібно було пробиватися, не було надокучливих парфумів і дикунських масок. Інеж вдихнула повітря на повні груди. Із цього вигідного місця вона могла бачити лише верхівку однієї з веж Плиноробів, де й о цій порі мерехтіли вогні. Товстими обелісками з чорного каменю вдень і вночі керувала обрана група гришників, котрі робили так, що поверхня води постійно перебувала вище від перешийку, котрий мав би з’єднувати Керч і Шу Хан. Навіть Каз не спромігся дізнатися, хто входить до Ради Потоків, де вони живуть і на чому ґрунтується їхня прихильність до Керчу. Плинороби спостерігали також за гаванями і, якщо надходив сигнал від начальника порту чи працівників доків, змінювали течії й не дозволяли нікому виходити в море. Але цієї ночі сигналів не буде. Хабарі вже потрапили до рук відповідних чиновників, а їхній корабель уже, мабуть, готовий відплисти.
Інеж побігла підтюпцем, прямуючи до доків П’ятої гавані. Вона запізнилася й не хотіла бачити осудливий Казів погляд, коли вийде на причал.
Дівчині подобалися тиша та спокій у доках, але вони все ж таки здавалися занадто мертвими після гамору й хаосу Бочки. З кожного боку від Інеж висилися ряди вантажних контейнерів і пакувальних скринь — трьох, а то й чотирьох, поскладаних одна на одну. Через це здавалося, що доки перетворилися на лабіринт. Інеж відчула, як по спині потекла цівка холодного поту. Поява Цьоці Гелін змусила дівчину тремтіти, і не достатньо було відчувати вагу кинджалів у руках, щоб заспокоїти натягнуті нерви. Інеж знала, що мала б звикнути носити із собою пістоль, але його вага порушувала її рівновагу, а ще револьвери можуть застрягти чи дати осічку в найвідповідальніший момент. «Маленька рисе». Своїм ножам Інеж довіряла, а вони дарували дівчині відчуття, наче вона народилася з власними кігтями.
Над водою здіймався легкий серпанок, і крізь нього дівчина побачила Каза й решту, що чекали на неї біля пірса. Усі були вбрані в якийсь невизначений одяг моряків — грубі штани й черевики, товсті вовняні пальта й капелюхи. Навіть Каз зрадив свій костюм бездоганного крою й одягнув грубе пальто з вовни. Густий сніп його темного волосся був зачесаний назад, а баки, як завжди, гладенько поголені. Він мав вигляд робітника із доків чи хлопчика, що напинає вітрила, збираючись у свою першу подорож. На мить Інеж здалося, що вона подивилася крізь лінзу на іншу, приємнішу, реальність.
Позаду них дівчина побачила невелику шхуну, яку Каз привласнив; на її боці жирними літерами було написано «Феролінд». Над кораблем майоріли багряні керчинські риби й кольоровий прапор компанії «Ханрад Бей». Будь-кому у Фієрді чи в Справжньому морі вони здаватимуться звичайними керчинськими мисливцями, що прямують на північ за шкірами й хутром. Інеж пришвидшила крок. Якби вона не спізнилася, вони, мабуть, уже були б на борту чи навіть відпливли з гавані.