Вона закінчила гоїти рану й вкрила Інеж легкою вовняною ковдрою. Тепер Ніна могла лише перевіряти пульс і дихання. Ховаючи дівочу руку під ковдру, вона помітила вкриту рубцями плоть на передпліччі. Ніна ніжно провела великим пальцем по ґулях і зморшках. Мабуть, тут було павичеве перо — татуювання, котрим таврували дівчат у «Звіринці», у «Будинку екзотики». Той, хто видаляв його, поставився до своєї роботи абияк, і рука мала потворний вигляд.
З цікавістю Ніна засукала другий рукав. Тут шкіра була шовковистою й без жодних рубців. Інеж не мала татуювання з вороном і кубком, котре було ознакою всіх повноправних членів Покидьків. Шлюби в Бочці виникали й руйнувалися, але банда була твоєю родиною, єдиним захистом, що мав значення. У Ніни було два тату: одне, на лівому передпліччі, символізувало «Білу троянду», але друге, яке дійсно мало значення, було з правого боку — ворон, що намагається напитися з майже порожнього келиха. Воно повідомляло світу, що дівчина належить до Покидьків і що той, хто жартуватиме з нею, мусить бути готовим до спокути.
Інеж була в лавах Покидьків довше за Ніну, а татуювання не мала. Дивно. Вона була одним із найвпливовіших членів банди, і всім було зрозуміло, що Каз довіряє їй (якщо він узагалі міг комусь довіряти). Ніна подумала про вираз його обличчя, коли той клав дівчину на стіл. Це був той самий Каз, — холодний, брутальний, нестерпний, — але під усім цим гнівом Ніна стовідсотково побачила ще щось. А можливо, вона просто була занадто романтичною.
Вона посміялася із себе. Ніна б не хотіла нікого кохати. Кохання — це гість, на якого чекаєш, а потім не можеш його позбутися.
Дівчина відкинула з обличчя Інеж пряме чорне волосся. «Будь ласка, одужуй», — прошепотіла вона й зненавиділа свій голос, котрий зрадницьки затремтів у стінах тісної каюти. Ані солдат Гриші, ані член банди Покидьків із кам’яним серцем не мав видавати таких звуків. Нінині слова нагадували маленьку дівчинку, котра не знає, що робити. Але так Ніна почувалася. Її навчання виявилося занадто коротким. Її відправили на завдання надто швидко. Зоя теж так казала тоді, але Ніна благала, щоб їй дозволили піти з ними, а вони потребували її допомоги, тож старші Гриші погодилися.
Зоя Назяленскі — могутній Верескун, розкішна аж до безглуздості, — могла змусити Ніну почуватися нікчемою, просто звівши брову. Дівчина боготворила її. «Безрозсудна, навіжена, тебе так легко збити з пантелику!» — кричала їй Зоя на заняттях. А іноді навіть щось гірше.
— Твоя була правда, Зоє. Задоволена?
— Аж у голові паморочиться, — відповів Джаспер від дверей.
Ніна злякалася й звела погляд. Джаспер тупцяв туди-сюди.
— Хто така Зоя? — поцікавився він.
Дівчина відкинулася в кріслі.
— Ніхто. Одна з Тріумвірату Гриші.
— Чудово. Це вона керує Другою армією?
— Тим, що від неї залишилося.
Равканських солдатів Гриші страчували під час війни. Декому вдалося втекти, але більшість убили. Ніна потерла стомлені очі.
— Знаєш, як найлегше знайти Гришу, котрий не хоче бути знайденим?
Джаспер почухав потилицю, торкнувся долонями револьверів, знову повернув руки до потилиці. Здавалося, він ані на мить не перестає рухатися.
— Ніколи не замислювався над цим, — відповів нарешті.
— Чекай на диво й слухай казочки на ніч.
Варто було стежити за легендами про відьом, гоблінів і неочікувані події. Іноді це були просто забобони. Але часто в самому серці місцевих легенд ховалася правда — люди народжувалися з особливими талантами, а їхні країни не розуміли цього. Ніна мала гарний нюх на такі оповідки.
— Мені здається, якщо вони не хочуть, щоб їх знайшли, треба просто дати їм спокій.
Ніна кинула на хлопця сумний погляд.
— Дрюскеле не дадуть їм спокою. Вони полюють на гришників по всіх усюдах.
— І всі вони такі чарівні, як Матаяс?
— Навіть більше.
— Мушу відшукати його кайдани для ніг. Каз завжди знаходить для мене кумедні завдання.
— Хочеш поторгуватися? — запитала Ніна стомлено.
Шалена енергія враз кудись зникла з цибатого Джасперового тіла. Ніна ніколи ще не бачила його таким спокійним — погляд хлопця вперше зосередився на Інеж, відколи він увійшов до тісної каюти. «Він уникав цього, — збагнула Ніна. — Не хотів дивитися на неї». Ковдра трохи зсунулася від слабкого дихання. Коли Джаспер заговорив, його голос звучав напружено, наче інструмент, струни якого натягнули занадто туго.