— Не провокуй його. Ти не похитнеш його переконань.
Але Ніна схопилася зв’язаними руками за ґрати й сказала гучніше:
— Скількох? Скількох ви відправили на вогнище?
Хлопець повернувся до неї спиною.
— Зачекай!
Дрюскеле проігнорував її.
— Зачекай! Будь ласка! Принеси лише… принеси лише трохи свіжої води. Ти не мучив би так навіть своїх псів.
Хлопець простягнув руку до дверей і зупинився.
— Я б так не сказав. Пси принаймні знають, що таке відданість. Вірність своїй зграї. Називати тебе псом — образа для них.
«Я згодую тебе зграї голодних собацюр», — подумала Ніна, але вголос сказала лише:
— Води. Прошу.
Він зник у коридорі. Дівчина почула, як хлопець піднявся сходами, а потім гучно гупнула кришка люка.
— Не витрачай своє повітря на нього, — порадив Творець. — Не дочекаєшся ласки.
Але за кілька хвилин дрюскеле повернувся з бляшаним горнятком і відром чистої води. Він поставив усе на підлогу клітки й гупнув ґратами, не промовивши жодного слова. Ніна допомогла Творцеві попити, потім зачерпнула трохи для себе. Її руки так сильно тремтіли, що половина води пролилася на блузу. Фієрданець відвернувся, і Ніна із задоволенням помітила, що присоромила його.
— Я б убила за можливість прийняти ванну, — поглузувала вона. — Можеш помити мене.
— Не розмовляй зі мною, — буркнув він у відповідь, уже рушивши до дверей.
Більше він не повернувся, і їм довелося залишитися без свіжої води на наступні три дні. Але коли розпочався шторм, бляшане горнятко врятувало її життя.
Ніна закуняла й різко прокинулася. Коли вона встигла відключитися?
Матаяс стояв у коридорі біля каюти. Він заповнив собою дверний отвір, був занадто високим, щоб почуватися зручно на нижній палубі. Як довго він спостерігав за нею? Дівчина швидко перевірила пульс і дихання Інеж і з полегшенням упевнилася, що стан досі стабільний.
— Я спала? — запитала вона.
— Дрімала.
Ніна потягнулася, намагаючись відігнати втому.
— Хоч не хропла?
Він не відповів, але й далі дивився на неї своїми схожими на крижини очима.
— Вони дозволили тобі користуватися бритвою?
Його закуті в кайдани руки потягнулися до свіжопоголеної щелепи.
— Це Джаспер зробив.
Джаспер, мабуть, подбав і про Матаясову зачіску. Пасма білявого волосся, що росли на голові випадковим чином, теж було підстрижено. Волосся досі було занадто коротким — майже прозорий золотавий пух не приховував порізів і синців, котрі залишилися від останньої битви в Пекельних Воротах.
«Він усе ж, мабуть, був щасливий позбутися бороди», — подумала Ніна. До тієї миті, поки дрюскеле не виконає свою місію та не отримає офіцерське звання, він був зобов’язаний залишатися гладко поголеним. Якби Матаяс привів Ніну до суду в Льодовому Дворі, отримав би свій дозвіл. Зміг би носити на формі срібну голову вовка, котра вказувала, що дрюскеле був офіцером. Ніну нудило від самої думки про це. «Вітаємо з вашим нещодавнім отриманням звання вбивці». Ця думка нагадала їй, з ким вона має справу. Ніна сіла рівніше й задерла підборіддя.
— Ге марден, Матаясе? — запитала вона.
— Не починай, — відповів хлопець.
— Ти гадаєш, краще, щоб я розмовляла керчинською?
— Я не хочу чути свою мову з твого рота. — Його погляд хльоснув Ніну по устах, і дівчина відчула несподіваний напад лихоманки.
З мстивим задоволенням вона мовила фієрданською:
— Але тобі завжди подобалося, як я розмовляю твоєю мовою. Ти казав, що вона звучить дуже чисто. — Це була свята правда. Він любив її вимову — голосні, наче в принцес, люб’язність її вчителів у Маленькому Палаці.
— Не тисни на мене, Ніно, — попередив він. Матаясова керчинська була жахливою, грубою, з гортанною вимовою злодіїв і вбивць, із котрими він познайомився у в’язниці. — Це помилування — сон, який неможливо упіймати. Значно легше пригадати, як пульсує твоє згасаюче дихання під моїми пальцями.
— Ну ж бо, помуч мене, — запропонувала Ніна, її голос дзвенів від люті. Дівчину вже нудило від його погроз. — Мої руки тепер не притиснуті до землі, Гелваре.
Ніна зігнула кінчики пальців, і Матаяс задихнувся, а серце почало шалено гупати.
— Відьма, — кинув він, ухопившись за груди.
— Звісно ж, ти можеш значно краще. Вигадай щось цікавіше. У тебе, мабуть, назбиралася сотня імен для мене.
— Тисяча, — прохрипів Матаяс, коли на його чолі виступив піт.