Ніна розслабила пальці, зненацька відчувши себе присоромленою. Що вона коїла? Карала його? Гралася з ним? Він мав повне право ненавидіти її.
— Іди геть, Матаясе. Я мушу доглядати за пацієнтом.
Вона зосередилася на перевірці температури тіла Інеж.
— Вона житиме?
— Хіба тебе це непокоїть?
— Звісно ж. Вона людина.
Ніна почула недоговорену кінцівку речення. «Вона — людина, на відміну від тебе». Фієрданці не вважали гришників людьми. Їх навіть на ставили на один щабель із тваринами, сприймали як щось нижче та демонічне, як паразитів цього світу, як якусь гидоту.
Дівчина звела плече.
— Насправді я не знаю. Зробила все, що могла, але мої таланти стосуються іншої галузі.
— Каз питав тебе, чи «Біла троянда» надсилатиме делегацію на святкування Грінґкелли.
— Ти знаєш «Білу троянду»?
— Західна Клепка — улюблена тема для розмов у Пекельних Воротах.
Ніна помовчала. Потім, не кажучи жодного слова, відігнула рукав сорочки. Дві переплетені троянди на внутрішньому боці передпліччя. Вона могла б пояснити, чим займалася там і що ніколи не заробляла собі на життя, лежачи на спині, але це була не його справа, що вона робила чи не робила. Хай собі думає, що хоче.
— Ти обрала роботу там?
— Обрала з натяжкою, але так.
— Чому? Чому ти залишилася в Керчі?
Вона потерла очі.
— Я не могла залишити тебе в Пекельних Воротах.
— Ти запроторила мене туди.
— Це була помилка, Матаясе.
Гнів спалахнув у хлопцевих очах, удаваний спокій миттю зник.
— Помилка? Я врятував тобі життя, а ти звинуватила мене в торгівлі рабами.
— Так, — погодилася Ніна. — І провела більшу частину минулого року, намагаючись виправити те, що накоїла.
— З твого рота колись вилітало правдиве слово?
Дівчина втомлено зіперлася на спинку стільця.
— Я ніколи не брехала тобі. І ніколи не буду.
— Перші слова, котрі ти сказала мені, були брехнею. Промовлені каельською, якщо я правильно пам’ятаю.
— Промовлені просто перед тим, як ти зв’язав мене й кинув до клітки. То був вдалий час для правдивих оповідок?
— Я не звинувачую тебе. Ти не можеш себе змінити. Лицемірство — твоя природа. — Він пильно подивився на дівочу шию. — Твої синці зникли.
— Я видалила їх. Це тебе обходить?
Матаяс не відповів, але Ніна помітила, як його обличчям промайнув проблиск сорому. Хлопець завжди боровся зі своєю пристойністю. Щоб стати дрюскеле, він мав убити все те добре, що в ньому було. Але хлопчик, яким він був, завжди залишався всередині, і Ніна почала помічати, яким він був насправді в ті дні, які вони провели разом після корабельної катастрофи. Зараз дівчині хотілося вірити, що хлопчик і досі там, що він не зміг утекти, незважаючи на її зраду й усе, що довелося пережити в Пекельних Воротах.
Та хіба вона могла бути впевнена в цьому, дивлячись на нього зараз? Може, саме таким Матаяс був насправді, а образ, який вона собі уявляла протягом минулого року, був лише ілюзією.
— Мені потрібно доглядати за Інеж, — повідомила вона, бажаючи, щоб він швидше пішов геть.
Гелвар не пішов. Натомість запитав:
— Ти взагалі думала про мене, Ніно? Чи заважав я тобі спокійно спати?
Вона знизала плечима.
— Корпуснійці можуть спати, коли захочуть.
Насправді вона не могла контролювати свої сни.
— Сон — справжня розкіш у Пекельних Воротах. Це небезпечно. Але коли я спав, мені снилася ти.
Її голова смикнулася.
— Правда, — запевнив хлопець. — Щоразу, як я заплющував очі.
— І що відбувалося в цих снах? — наважилася запитати вона, прагнучи почути відповідь і побоюючись одночасно.
— Жахливі речі. Найгірші з можливих тортур. Ти повільно топила мене. Ти підпалювала серце в моїх грудях. Ти сліпила мене.
— Я була справжньою потворою.
— Потворою, незайманкою, сніжною феєю. Ти цілувала мене, нашіптувала мені на вухо різні історії. Ти співала мені й оберігала мене, поки я спав. Я прокидався, переслідуваний твоїм сміхом.
— Ти завжди ненавидів мій сміх.
— Я любив твій сміх, Ніно. І твоє шалене серце воїна. Я, мабуть, любив також і тебе.
Мабуть, любив. Колись. До того, як вона зрадила його. Ці слова шмагнули її груди болем.
Ніна знала, що мала б змовчати, але не могла впоратися із собою:
— А що робив ти, Матаясе? Що робив зі мною ти у своїх снах? Корабель легенько нахилився. Ліхтарі захиталися. Матаясові очі палали синім вогнем.