— Усе, що хотів, — відповів він і повернувся, щоб піти геть. — Усе.
15
Матаяс
Вийшовши на палубу, Матаяс попрямував просто до загорожі. Усі ці канальні щури й мешканці нетрів швидко призвичаїлися до хитавиці, бо й так весь час перестрибували з одного човна на інший на водних шляхах Кеттердама. Лише той простак, Вілан, здавався напруженим. Він виглядав так само жалюгідно, як Матаяс почувався.
Легше велося на свіжому повітрі, де можна було вдивлятися в обрій. Під час перебування серед дрюскеле хлопець спромігся здійснити кілька морських рейсів, але завжди почувався впевненіше на твердій землі чи кризі. Було принизливо, що ці чужаки бачили, як він блює, перехилившись через огорожу, утрете за кілька годин.
Добре, що хоча б Ніна не стала свідком цієї виняткової ганьби. Він згадував її в тій каюті, як вона прислуговує смаглявій дівчині, наче втілення доброзичливості й занепокоєння. І виснаженості. Вона здавалася такою втомленою. «Це була помилка», — сказала Ніна. Звинуватити його в торгівлі рабами, кинути на керчинський корабель і запроторити до в’язниці? Вона стверджувала, що намагалася виправити те, що накоїла. Та навіть якщо це було правдою, яке це мало значення? У таких, як вона, немає честі. І Ніна це довела.
Хтось зварив каву, і Матаяс бачив, як екіпаж п’є її з мідних горняток із керамічними кришками. У голові з’явилася думка віднести горнятко Ніні, але він одразу ж розчавив її. Він не мав дбати про неї чи казати Бреккерові, що їй потрібно відпочити. Матаяс міцно стиснув пальці, розглядаючи вкриті струпами кісточки. Ніна посіяла в ньому зерня слабкості.
Бреккер зробив Матаясові знак підійти на бак, туди, де він, Джаспер і Вілан зібралися, щоб перевірити мапи Льодового Двору подалі від очей і вух екіпажу. Погляд на ці плани був наче ніж у серце. Стіни, брами, вартові. Усе це мало б переконати цих дурників не йти туди, але, очевидно, він був так само дурним, як і решта.
— Чому тут усе без назв? — поцікавився Бреккер, тицяючи в план.
— Я не знаю фієрданської, а нам потрібно, щоб усі деталі були абсолютно правильні, — відгукнувся Вілан. — Гелвар може це зробити. — Він відсахнувся, побачивши Матаясів вираз обличчя. — Я лише виконую свою роботу. Припини на мене так люто зиркати.
— Ні, — проревів Матаяс.
— Ось, — сказав Каз, простягаючи йому крихітний прозорий диск, що мерехтів у променях сонця. Сам демон опустився на бочку й прихилився до щогли, піднявши хвору ногу на мотузяну бухту. Проклятущий ціпок тулився йому до стегна. Матаясові подобалося уявляти, як він розламає його на друзки й згодує Казові одну за одною.
— Це що?
— Один із новітніх равканських винаходів.
Вілан підвів голову.
— Я думав, він займався демонструванням.
— Він займається всім, — пояснив Джаспер.
— Устроміть це собі межи задні зуби, — пояснив Каз, передаючи диски іншим. — Але не розгризай…
Вілан почав плюватися, кашляти й роздирати собі рота. Прозора плівочка натяглася межи його вуст і напиналася, наче жаб’яча шия, коли хлопець намагався вдихнути. Погляд панічно метушився зліва направо.
Джаспер зареготав, а Каз лише похитав головою.
— Я казав тобі не розгризати, Вілане. Дихай носом.
Хлопчик кілька разів глибоко вдихнув, ніздрі розширилися.
— Обережніше, — попередив Джаспер. — Ще знепритомнієш.
— Що це? — запитав Матаяс, досі тримаючи диск на долоні.
Каз заштовхав свою пігулку глибоко до рота й запхав її собі межи зуби.
— Балін. Планував приберегти його, але після цієї засідки я вже не певен, що чекає на нас у відкритому морі. Якщо ви опинитеся у воді й не зможете вдихнути, розгойдайте її і розкусіть. Це дасть вам повітря на десять додаткових хвилин. Якщо панікуватимете — менше, — додав, багатозначно глипнувши на Вілана, і простягнув хлопчині ще один балін. — Обережніше з цим, — і тицьнув пальцем у мапу Льодового Двору. — Назви, Гелваре. Усі.
Матаяс неохоче взяв перо й чорнила, котрі розклав Вілан, і почав шкрябати назви будівель і навколишніх шляхів. Чомусь, коли він робив це власноруч, виникало відчуття ще більшої зради. Якась частина Матаяса розмірковувала, чи вдасться йому знайти можливість відділитися від групи, коли вони дістануться до місця, викрити їхнє розташування та як нагороду отримати прихильність уряду, коли повернеться додому. Чи хто-небудь у Льодовому Дворі хоча б упізнає його? Імовірно, люди вважали його мертвим, жертвою корабельної катастрофи, що вбила його найближчих друзів і командира Брума. Він не мав жодних доказів, що дійсно є собою. Він буде просто чужинцем, котрому не місце в Льодовому Дворі, а тоді вже його ніхто не слухатиме…