— Ми точно не знаємо…
— Я бачила Оумена.
— Оумен мертвий. Каз убив його.
— Він справді це зробив?
— Каз убив купу людей. Ротті бачив, як він узявся за Чорних Вістер, котрі загнали тебе на ті контейнери. Якщо не помиляюся, він точно сказав таке: «Там було достатньо крові, щоб перефарбувати док у червоний».
Інеж заплющила очі.
— Занадто багато смертей.
Смерть завжди блукала довкола них у Бочці. Але так близько до Інеж вона підкралася вперше.
— Він боявся за тебе.
— Каз нічого не боїться.
— Тобі варто було побачити його обличчя, коли він тебе сюди приніс.
— Я дуже цінна інвестиція.
У Ніни відвисла щелепа.
— Тільки не кажи, що він бовкнув таке.
— Звісно ж, він так сказав. Ну, гаразд, про цінну я вигадала сама.
— Ідіот.
— Як Матаяс?
— Іще один ідіот. Як ти гадаєш, зможеш трохи поїсти?
Інеж похитала головою. Їсти не хотілося.
— Спробуй, — переконувала Ніна. — Коли Каз тебе приніс, уже майже не було з чим працювати.
— Я лише хочу відпочити.
— Звичайно, — запевнила дівчина. — Я приглушу гасову лампу. Інеж знову потягнулася до неї.
— Не треба. Я не хочу знову заснути.
— Я могла б тобі почитати, якби мала що. У Маленькому Палаці є Серцетлумачник, котрий може годинами декламувати епічну поезію. Якби ти почула це, пошкодувала б, що не померла.
Інеж засміялася та здригнулася.
— Просто побудь зі мною.
— Гаразд, — погодилася Ніна. — Поки ти хотітимеш розмовляти. Розкажи, чому ти не маєш на руці ворона й кубка?
— Починаєш із простих запитань?
Ніна схрестила ноги й поклала чоло на руки.
— Чекаю.
Інеж помовчала якусь мить.
— Ти бачила мої рубці?
Ніна кивнула.
— Коли Каз умовив Пера Гаскеля викупити мою угоду зі «Звіринцем», перше, що я зробила, — вирізала павичеве перо.
— Той, хто це зробив, працював досить грубо.
— Він не був Корпуснійцем чи медиком.
Просто один недоумкуватий різник, із тих, хто вів свою торгівлю в найогидніших місцях Бочки. Він запропонував їй хильнути віскі, а потім просто садонув по шкірі, зриваючи її та залишаючи на передпліччі поморщене розгалуження ран. Інеж було байдуже. Біль дарував свободу. У «Будинку екзотики» полюбляли оповідати про її шкіру. Схожу на каву зі згущеним молоком. Кольору паленої карамелі. Атласну на дотик. Вона раділа кожному доторку ножа й кожному шрамові, котрий він залишав по собі.
— Бреккер казав, що я не маю робити нічого, крім чогось корисного.
Каз навчив її зламувати сейфи, чистити кишені, вправлятися з ножем. Він навіть подарував їй свій перший клинок, той, котрий вона назвала Сан-Петіром. Вона гадала, що це не такий милий подарунок, як дикі герані, але значно практичніший.
«Може, я скористаюся ним проти тебе», — пожартувала Інеж.
Він зітхнув: «Якби ти й справді була така кровожерлива». Дівчина так і не зрозуміла, чи він теж жартував.
Зараз вона трішки посунулася столом. Тіло досі боліло, але вже не так сильно. Зважаючи на те, як глибоко увійшов ніж, Ніниною рукою, певно, керували її святі.
— Бреккер сказав, якщо я гарно зарекомендую себе, то зможу приєднатися до Покидьків, коли захочу. Я приєдналася, але не зробила татуювання.
Ніна звела брови.
— Не думала, що можна обирати, хочеш чи ні.
— Технічно обирати не можна. Я знаю, що деякі люди не розуміють, але Бреккер сказав мені… він уважає, що це мій вибір, і не хоче стати тим, хто знову поставить на мені тавро.
Але він зробив це у свій власний спосіб, не зважаючи на найкращі прагнення. Мати бодай якісь почуття до Каза Бреккера було найбільшою дурницею. Інеж знала це. Але саме він урятував її, помітив її потенціал. Він зробив ставку на неї, а це щось та й значило — байдуже, що хлопець керувався своїми власними егоїстичними мотивами. Він навіть охрестив її Марою.
«Мені це не подобається, — сказала вона. — Звучить так, наче я мертвяк».
«Фантом», — виправив Каз.
«Хіба ти не казав, що я твій павук? Чому б не зупинитися на цьому?»
«Тому що Бочка кишить павуками. До того ж ти хочеш, щоб твої вороги боялися, а не думали, що можуть розчавити тебе носаком свого черевика».
«Мої вороги?»
«Наші вороги».
Він допоміг їй сплести легенду, котру можна було носити, наче лати, про когось більшого й жахливішого, ніж дівчинка, якою вона була. Інеж зітхнула. Їй більше не хотілося думати про Каза.
— Розкажи щось, — попросила вона Ніну.