— Хіба це має значення? Там є міст. Нам не доведеться перетинати крижаний рів.
— Але хіба тобі не цікаво?
— О святі, ні. Краще розроби систему, яка допоможе мені перемагати в «Ожині на трьох» або «Мейкеровому колесі». Ось це мені цікаво.
Вілан, не приховуючи розчарування, повернувся до роботи.
Джаспер чомусь теж почувався розчарованим.
Джаспер перевіряв, як почувається Інеж, щоранку та ще раз щоночі. Думка, що битва в доках могла стати її останньою, шокувала його. Незважаючи на Нінині зусилля, хлопцеві здавалося, що Мара не довго протримається на цьому світі.
Але одного ранку стрілець зайшов і побачив, що Інеж сидить, убрана в бриджі, стьобанку й туніку з каптуром.
Поруч схилилася Ніна, намагаючись запхати ступні сулійської дівчини до її химерних капців із гумовими підошвами.
— Інеж! — скрикнув Джаспер. — Ти не мертва!
Дівчина слабко всміхнулася:
— Не більше за решту.
— Якщо ти ділишся з нами депресивною сулійською мудрістю, то вже напевно почуваєшся краще.
— Не стій там як укопаний, — буркнула Ніна. — Краще допоможи мені натягти ці штуки їй на ноги.
— Якби ви просто залишили мене… — почала Інеж.
— Не нахиляйся, — різко попередила Ніна. — Не стрибай. Не роби різких рухів. Якщо ти не пообіцяєш розслабитися, я вповільню твоє серце й занурю тебе в кому, аж поки не буду впевнена, що ти цілком одужала.
— Ніно Зенік, щойно я знайду, куди ти запхала мої ножі, ми перекинемося кількома словами.
— І перші з них будуть: «Дякую тобі, о чудесна Ніно, що присвятила кожну безсонну мить цієї подорожі порятунку мого жалюгідного життя».
Джаспер гадав, що Інеж засміється, і неабияк здивувався, коли дівчина взяла Нінине обличчя обома долонями й мовила:
— Дякую, що втримала мене в цьому світі, коли доля, схоже, вирішила перетягнути мене до іншого. Я завдячую тобі своїм життям. Я — твоя боржниця.
Ніна зашарілася.
— Я дражнилася, Інеж. — Помовчала. — Думаю, ми вже й так достатньо заборгували.
— Цей борг я щаслива мати.
— Гаразд, гаразд. Коли повернемося до Кеттердама, пригостиш мене вафлями.
Тепер Інеж таки розсміялася, підвела руки й удала, що торгується:
— Десерт за життя? Я не впевнена, що це справедлива ціна.
— Я чекатиму дійсно смачних вафель.
— Я знаю одне місце, — утрутився Джаспер, — у них є той яблучний сироп…
— Тебе не запрошували, — відрубала Ніна. — А тепер підійди й допоможи мені звести її на ноги.
— Я сама можу встати, — буркнула Інеж, злазячи зі столу й зводячись на ноги.
— Насмішила.
Зітхнувши, дівчина вхопилася за простягнену Джасперову руку, і вони разом рушили з каюти на горішню палубу. Ніна йшла назирці.
— Це дурня, — сказала Інеж. — Зі мною все гаразд.
— З тобою так, — відповів хлопець, — але я щомиті можу перекинутися, тож пантруй краще.
Коли вони вийшли на палубу, Інеж стисла Джасперову руку, щоб він зупинився. Дівчина відкинула голову назад і глибоко вдихнула. Навколо був кам’янисто-сірий день, море здавалося суворим сланцем, помережаним білими баранцями. Буревій напинав вітрила, несучи невеликий човен між хвилями.
— Як приємно змерзнути таким чином, — пробурмотіла Інеж.
— Таким чином?
— Вітер у волоссі, солоні бризки на шкірі. Ця прохолода каже, що я ще жива.
— Можеш двічі обійти палубу, — дозволила Ніна. — А потім повертайся до ліжка. — Вона рушила в бік корми, щоб приєднатися до Вілана. Джаспер помітив, що дівчина обрала найвіддаленіше від Матаяса місце на кораблі.
— Вони весь час так поводяться? — поцікавилася Інеж, переводячи погляд із Ніни на фієрданця.
Джаспер кивнув.
— Здається, ніби спостерігаю за двома рисями, що виписують кола одна довкола одної.
Інеж промуркотіла:
— А що вони планують робити, коли хтось нарешті стрибне?
— Задерти одне одного своїми пазурами до смерті?
Дівчина закотила очі.
— Не дивно, що тобі не щастить за картярським столом.
Стрілець підвів сулійку до загорожі, де їм удалося здійснити щось схоже на прогулянку, не наштовхнувшись ні на кого.
— Я б пригрозив кинути тебе в море, але Каз спостерігає за нами.
Інеж кивнула. Вона не підвела погляд угору, де біля Шпехта за штурвалом стояв Каз. А от Джаспер подивився туди й привітно помахав. Вираз Бреккерового обличчя не змінився.