Коли брати поверталися додому, Джорді купив не один гарячий шоколад, яким вони мали б ділитися, а кожному власну порцію.
— Фортуна нарешті всміхається нам, — виголосив він, коли хлопці стиснули в долонях горнятка, з яких ішов пар, і махали ногами, сидячи на невеличкому містку, а вогні Клепки відбивалися у воді.
Каз глипнув на їхні віддзеркалення в яскравій поверхні каналу й подумав: «Тепер я щасливий».
Хлопця, котрий продавав механічних песиків, звали Філіп, а чоловіком, котрого він знав, був Якоб Герцун — крамар середньої руки, хазяїн невеличкої кав’ярні неподалік від Біржі. Там він шукав також дрібних інвесторів, з якими можна було розділити витрати на торговельні рейси Керчем.
— Ти мусиш побачити це місце, — захоплено оповідав Казові Джорді, повернувшись додому пізньої ночі. — Там о будь-якій годині є люди, котрі пліткують і торгують новинами, продають чи купують частки й угоди. Звичайнісінькі люди — різники, пекарі та працівники доків. Пан Герцун каже, що будь-хто може розбагатіти. Усе, що потрібно для цього, — талан і правильні друзі.
Наступний тиждень здавався схожим на щасливий сон. Джорді та Філіп працювали посильними в пана Герцуна, приносили повідомлення до та з доків, іноді брали замовлення для крамаря на Біржі чи в інших торгових офісах. Поки вони працювали, Казові було дозволено посидіти в кав’ярні. Чоловік, котрий розливав напої на замовлення за барною стійкою, дозволяв йому сісти на неї та практикувати свої магічні штучки, а також наливав малому стільки шоколаду, скільки він міг випити.
Якось їх запросили на вечерю до Герцунового будинку — масивної споруди на Зельверстрат із блакитними вхідними дверима й мереживними завісами на вікнах. Пан Герцун був кремезним чоловіком із привітним рум’яним лицем і жмуткуватими сивими бачками. Його дружина Марґіт щипала Каза за щічки й частувала гюцпотом із копченими сосисками, а потім він грався на кухні з їхньою дочкою Саскією. Їй було десять років, і хлопчикові здавалося, що гарнішої дівчинки він ніколи не бачив. Вони з Джорді затрималися там допізна та співали пісень, поки Марґіт грала на піаніно, а вгодований сріблястий пес гупав хвостом у недоладному ритмі. Каз почувався найкраще, відколи помер татко. Пан Герцун навіть дозволив Джорді покласти крихітні суми до фондів компанії. Брат хотів інвестувати більше, але пан Герцун завжди радив бути обачним: «Маленькими кроками, друже. Маленькими кроками».
Справи покращилися ще більше, коли з Новозем’я повернувся товариш пана Герцуна. Він був капітаном керчинського торгового судна і, схоже, зовсім випадково зустрівся в новоземському порту з фермером, котрий займався цукром. Селянин був напідпитку й плакався, що його й сусідські поля цукрової тростини знищила повінь. Тоді цукор коштував небагато, але щойно люди збагнуть, як важко буде його дістати, протягом кількох наступних місяців ціни стрибнуть до небес. Товариш пана Герцуна пропонував купити весь цукор, який удасться, перш ніж новини дістануться Кеттердама.
— Це скидається на шахрайство, — прошепотів братові Каз.
— Це не шахрайство, — фиркнув Джорді, — це гарний бізнес. І як накажеш звичайним людям рухатися вгору в цьому світі без невеличкої сторонньої допомоги?
Пан Герцун забажав, щоб Джорді та Філіп зробили замовлення в трьох різних конторах, аби переконатися, що такі великі обсяги не привернуть небажаної уваги. Незабаром долинули чутки про знищений урожай, і хлопчики, сидячи в кав’ярні, спостерігали, як ростуть ціни на дошках, намагаючись упоратися зі зловтішними радощами.
Коли пан Герцун дійшов думки, що його частка вже досягла того рівня, якого мала б, він наказав Джорді та Філіпові розпродати все й назбирати грошенят. Щойно вони повернулися до кав’ярні, він простягнув обом їхні прибутки, котрі дістав простісінько зі свого сейфа.
— Що я тобі казав? — втовкмачував Джорді Казові, коли вони рушили в кеттердамську ніч. — Талан і правильні друзі.
За кілька днів по тому пан Герцун повідомив про іншу підказку, яку отримав від свого друзяки-капітана, котрий почув щось схоже про наступний урожай юрди.
— Дощі добряче вдарили по кожному з нас цього року, — казав пан Герцун. — Але цього разу знищено не лише поля, а й склади в доках Імзу. Тут пахне чималими грошиками, і я передбачаю, що мушу гарненько взятися до справи.