Врешті Джорді насмілився постукати в сусідні двері.
— Так? — запитала служниця в маленькому білому чепці, котра відчинила двері.
— Ви часом не знаєте, куди поділися ваші сусіди? Герцуни?
Чоло служниці зморщилося.
— Гадаю, вони припливли сюди із Зірфурта лише на деякий час.
— Ні, — заперечив Джорді. — Вони жили тут роками. Вони…
Служниця похитала головою:
— Цей будинок стояв порожній майже рік, відколи остання родина з’їхала. Його винайняли лише кілька тижнів тому.
— Але…
Вона зачинила двері просто в нього перед носом.
Каз і Джорді не промовили жодного слова ані дорогою додому, ані коли підіймалися сходами до своєї маленької кімнатки в пансіоні. Тривалий час вони просто сиділи, а навколо глибшала темрява. Люди йшли собі у вечірніх справах, їхні голоси відлунювали від каналу й поверталися до хлопчиків.
— З ними щось сталося, — урешті-решт мовив Джорді. — Нещасний випадок чи щось непередбачуване. Він скоро напише. Надішле когось по нас.
Тієї ночі Каз витяг червону стрічку Саскії з-під подушки. Скрутив її в охайну спіраль і затис у долоні. Хлопчик лежав у ліжку й намагався молитися, але міг думати лише про монетку фокусника: ось вона щойно була тут, а наступної миті зникала.
19
Матаяс
Це вже було занадто. Він не міг навіть передбачити, як непросто буде побачити батьківщину вперше за такий тривалий час. Хлопець мав цілий тиждень на борту «Феролінда», щоб приготуватися, але його голова була забита шляхом, який він обрав, Ніною, безжальною магією, що витягла його з в’язниці й запхала на корабель, котрий швидко прямував на північ під безкраїм небом. Він досі був зв’язаним, але не кайданами, а тягарем того, що збирався зробити.
Уперше Матаяс помітив північне узбережжя пізно по обіді, але Шпехт вирішив дочекатися, поки стемніє, і аж тоді причалювати, сподіваючись, що сутінки забезпечать їм хоч якесь прикриття. Уздовж берега тяглися китобійні селища, і ніхто не прагнув, щоб їх помітили. Хоч вони й убралися мисливцями, Покидьки залишалися пізнаваною зграєю.
Ніч усі провели на кораблі. На світанку наступного дня Ніна побачила, як він складає одяг для зимної погоди, котрий роздавали Джаспер та Інеж. Матаяс очманів від здатності Інеж швидко поновлювати життєві сили. Вона ще й досі мала кола під очима, але рухалася без жодних труднощів, і, якщо щось у неї боліло, дівчина чудово це приховувала.
Ніна підняла вгору ключ.
— Бреккер наказав зняти твої кайдани.
— Ти збираєшся знову замкнути мене цієї ночі?
— Залежить від Каза. І, гадаю, від тебе. Сядь.
— Просто дай мені ключ.
Ніна закашлялася.
— Він хоче також, щоб я перекроїла тебе.
— Що? Чому? — Думка про те, що дівчина змінить його зовнішність своїми чаклунськими методами, була нестерпною.
— Ми вже у Фієрді. Він хоче, щоб ти був трохи менше… схожим на себе. Про всяк випадок.
— Тобі відомо, яка це велика країна? Імовірність того, що…
— Шанси на те, що тебе впізнають, суттєво збільшаться в Льодовому Дворі, а я не можу змінити твій вигляд за раз.
— Чому?
— Бо я не така вправна Краяльниця. Тепер усіх Корпуснійців цього вчать, але в мене немає до цього схильності.
Матаяс фиркнув.
— Що? — запитала дівчина.
— Ніколи не чув, щоб ти зізнавалася, що недостатньо вправна в чомусь.
— Що ж, зрідка це трапляється.
Він злякався, коли відчув, що його уста вигинаються в посмішку, але коли Матаяс знову подумав про те, що його обличчя змінять, придушити це почуття було досить легко.
— Що Бреккер хоче, щоб ти зробила зі мною?
— Нічого радикального. Я зміню колір очей, волосся — того, що від нього залишилося. Це не назавжди.
— Я цього не хочу.
«Не хочу, щоб ти наближалася до мене».
— Це триватиме недовго, і боляче не буде, але якщо хочеш посперечатися про це з Казом…
— Добре, — погодився Матаяс, намагаючись бути твердим як сталь. Не мало сенсу сперечатися з Бреккером, достоту не тепер, коли він міг глузувати з нього, обіцяючи помилування. Хлопець підняв цеберко, перевернув його та сів. — Тепер мені можна отримати ключ?
Вона простягнула йому ключ, і Матаяс відімкнув свої кайдани, поки дівчина нишпорила в скриньці, яку принесла із собою. Та мала ручку й кілька невеличких шухляд, набитих порошками й пігментами в крихітних слоїках. Ніна витягла із шухлядки глечик із чимось чорним.
— Це що?