— Ніно, — погукав Матаяс тепер, біжучи підтюпцем біля неї. — Ніно, послухай мене. Ти мусиш залишитися з рештою.
— Лиши мене саму.
Коли він узяв дівчину за руку, вона обернулася й викрутила його кулак так, що хлопцеві перехопило подих. Звичайний чоловік уже відпустив би її, але Матаяс був натренованим дрюскеле. Він ухопив її за другу руку й притиснув до тіла, обхопив її так міцно, що вона не могла скористатися долонями.
— Зупинися, — попрохав м’яко.
Вона напружилася в його обіймах, дивлячись знизу вгору на Матаяса.
— Дай мені піти.
— Не можу. Ти зараз небезпечна.
— Я завжди буду небезпечною для тебе, Матаясе.
Кутик його рота вигнувся в пригніченій усмішці. Здавалося, хлопець ось-ось заплаче.
— Я знаю.
Повільно він відпустив Ніну. Вона відступила на крок.
— Що я побачу, увійшовши до Льодового Двору? — наполегливо запитала дівчина.
— Ти налякана.
— Так, — відгукнулася, зухвало задираючи підборіддя. Не було сенсу заперечувати.
— Ніно…
— Скажи мені. Я мушу знати. Каземати з тортурами? Розкладені на дахах вогнища?
— Вони не розкладають більше вогнищ у Дворі.
— Тоді що? Виймають тельбухи й четвертують? До справи беруться розстрільні бригади? З королівського палацу відкривається вид на шибениці?
— Мені вже досить твого осуду, Ніно. Це треба припинити.
— Його правда. Ти не можеш так продовжувати. — Джаспер стояв у снігу разом з іншими. Як довго вони були тут? Чи бачили вони, як Ніна накинулася на Матаяса?
— Не втручайся не у свою справу, — роздратовано перервала його дівчина.
— Якщо ви двоє продовжите битися, то вб’єте нас усіх, а на мене чекає ціла купа картярських ігор, які я ще маю програти.
— Ви мусите знайти спосіб помиритися, — запропонувала Інеж. — Хоча б на якийсь час.
— Це тебе не обходить, — прогарчав Матаяс.
Каз вийшов уперед. Вираз його обличчя попереджав про небезпеку.
— Це нас дуже стосується. І стеж за своїм тоном.
Матаяс звів руки.
— Ви всі ошукані нею. Так вона й робить. Змушує вас думати, що дружить із вами, а тоді…
Інеж склала руки на грудях.
— Що тоді?
— Облиш, Інеж.
— Ні, Ніно, — втрутився Матаяс. — Скажи їм. Якось ти казала, що ти мій друг. Пам’ятаєш? — Він повернувся до решти. — Ми подорожували разом три тижні. Я врятував їй життя. Ми обоє рятували одне одного. Коли ми дісталися до Еллінга, я міг щомиті здати її солдатам. Але не зробив цього. — Матаяс почав ходити туди-сюди, голос гучнішав, наче спогади керували його поведінкою. — Я позичив гроші. Замовив житло. Я готовий був зрадити все, у що вірив, заради її безпеки. Коли ми з нею опинилися в доках і намагалися зарезервувати собі рейс, там було керчинське торгове судно, готове підіймати вітрила. — Матаяс знову опинився там, у доках, поруч із Ніною, вона побачила це в його очах. — Запитайте, що вона зробила потім, ця почесна союзниця, ця дівчина, котра засуджує мене й таких, як я.
Ніхто не промовив ані слова, але всі дивилися й чекали.
— Скажи їм, Ніно, — наполягав хлопець. — Вони мають знати, як ти поводишся з друзями.
Ніна проковтнула клубок у горлі, потім змусила себе ззирнутися з ними.
— Я сказала керчинцям, що він работорговець і що він ув’язнив мене. Я віддалася на їхню милість і благала допомогти мені. У мене була печатка, яку я поцупила з корабля работорговців під час одного з набігів біля Мандрівного Острова. Я скористалася нею як доказом.
Вона не могла знести поглядів друзів. Каз, звичайно, знав. Вона мусила повідомити йому про свої провини й покаятися, коли благала про допомогу. Але Бреккер ніколи не розслідував цю справу, не допитувався чому, не засуджував її. З якогось боку розповісти Казові було навіть зручно. Хіба може тебе засуджувати хлопець, відомий світові як Нечисторукий.
Але зараз правда відкрилася кожному. У душі кожен у Керчі знав, що работорговці припливали й залишали керчинські порти, що більшість угод були насправді работоргівлею з іншою назвою. Але публічно це гнівно засуджували, і всіх работорговців мало бути покарано. Ніна точно знала, що станеться далі, коли затаврувала Матаяса цією провиною.
— Я не розумів, що відбувалося, — продовжував Матаяс. — Я не розмовляв керчинською, але Ніна точно знала її. Вони схопили мене й закували. Запхали мене на гауптвахту й тримали там у темряві кілька тижнів, поки ми перетинали море. Наступного разу я побачив світло, коли мене звели з трапа корабля в Кеттердамі.