— Я не мала вибору, — прошепотіла Ніна, сльози клубком застрягли їй у горлі. — Ти не знаєш…
— Просто скажи мені одну річ, — відповів він. У голосі чулася лють, але Ніна впізнала ще щось, щось, схоже на благання. — Якби ти могла повернутися назад. Якби ти могла скасувати те, що заподіяла мені. Що б ти обрала?
Ніна розвернулася до друзів обличчям. У неї були свої причини, але хіба це мало значення? І хто вони такі, щоб засуджувати її. Вона випросталася, задерла підборіддя. Ніна була членом Покидьків, служницею «Білої троянди» й час від часу безрозсудним дівчиськом, але перш за все вона була Гришею й солдатом.
— Ні, — сказала вона чітко, і голос відлунював від нескінченної криги. — Я зробила б усе це знову.
Несподіваний гуркіт здвигнув землю. Ніна ледь утрималася на ногах і побачила, як Каз напружено вхопився за свою палицю. Вони обмінялися здивованими поглядами.
— Тут, на далекій півночі, є розломи земної кори? — поцікавився Вілан.
Матаяс спохмурнів.
— Не те щоб я знав про це, але…
Густа маса землі вистрілила просто з-під Матаясових ніг, поваливши його на землю. Інша вивергнулася праворуч від Ніни, змусивши її захитатися. Усе довкола них — горбаті брили ґрунту й криги — вибухало, наче земля ожила. Суворий вітер шмагав людей по обличчях, раптово налетів і закрутився сніг.
— Що це, у біса, таке? — крикнув Джаспер.
— Щось, схоже на землетрус, — відгукнулася Інеж.
— Ні, — сказала Ніна, показуючи на чорну пляму, що, здавалося, пливла собі в небі, незважаючи на завивання вітру. — Нас атакують.
Серцетлумачниця скрутилася, спираючись на долоні й коліна, намагаючись знайти прихисток. Вона подумала, що, можливо, божеволіє. У повітрі щось було, у небі просто над нею зависло щось. За нею спостерігало щось летюче.
Верескуни Гриші можуть контролювати повітряні потоки. Вона навіть бачила, як вони граються, підкидаючи одне одного в повітря в Маленькому Палаці. Але рівень майстерності й могутності, потрібний для контрольованого польоту, неможливо було собі уявити — принаймні так було до сьогодні. Юрда парем. Вона не дуже вірила Казові. Мабуть, Ніна навіть підозрювала, що він нахабно бреше про те, що бачив, просто щоб залучити її до цієї роботи. Але якщо вона не забула про якусь свою травму голови, Казові слова були правдою.
Верескун повернувся в повітрі, перетворюючи шторм на шалену хитавицю летючих крижин, котрі впивалися дівчині в щоки. Вона майже не могла бачити. Ніна впала на спину, коли чергове місиво каміння й криги вистрілило в небо. Їх оточили, зіштовхнули одне до одного, наче худобу, перетворивши на єдину мішень.
— Мені потрібно відволікти їх! — прокричав крізь шторм Джаспер.
Дівчина почула стишений брязкіт.
— Лягай! — крикнув Вілан.
Ніна витяглася на снігу. Над головами пролунав гуркіт, і вибух освітив небо праворуч від Верескуна. Вітер довкола них стих, коли Гриша збився з курсу й зосередився на поверненні до нього. Це зайняло коротеньку мить, але її було достатньо для Джаспера, щоб прицілитися своєю гвинтівкою та вистрілити.
Пролунав постріл, і Верескун, кружляючи, почав падати на землю. І ще один шматок криги підскочив на місці. Вони потрапили в пастку, наче тварини серед кам’яного завалу, готові до забою. Джаспер прицілився між двома брилами десь далеко межи дерев. Ніна зрозуміла, що там був іще один Гриша, хлопець із темним волоссям. Перш ніж Джаспер устиг вистрілити, той викинув уперед кулак і збив стрільця з ніг, струсонувши ґрунт. Хлопець покотився, упавши, і вистрілив, лежачи на землі.
Гриша, який був віддалік, зойкнув і припав на одне коліно, але його руки знову звелися, і земля під ними продовжила стугоніти й хитатися. Джаспер вистрілив іще раз і схибив. Ніна звела руки, спробувала зосередитися на серці гришника, але він був занадто далеко від неї.
Дівчина помітила, як Інеж подає Казові сигнали. Без жодного слова він притисся до найближчої брили й склав руки човником на коліні.
Земля морщилася й розгойдувалася, але Бреккер стійко тримався, поки Інеж катапультувалася з колиски його пальців граціозною дугою. Вона зникла за брилою без жодного звуку. Минула мить — і земля завмерла.
— Вірте Марі, — сказав Джаспер.
Усі заціпеніли, і здавалося, що навколо запала дивна тиша після хаосу, котрий був тут кількома хвилинами раніше.
— Вілане, — видихнув Джаспер, зводячись на ноги. — Виводь нас звідси.
Хлопець кивнув, дістав із наплічника сірувато-жовту грудку й обережно поклав її на найближчий камінь.