Представники цієї раси могли вільно пересуватися в просторі, проникати крізь речовину, долати будь-які відстані за будь-який відрізок часу.
Джон-Ей спочатку не міг збагнути багатьох законів явищ, про які взнав. У його голові ніяк не могло вміститися поняття про створення речі з квантів поля.
Один з господарів корабля продемонстрував це явище. Він простягнув руку, зосередив погляд. Джон-Ей ясно бачив, як над рукою господаря завихрилося повітря. Здавалося, що до цього вихору з усіх боків стікаються ледве видимі блакитні струмочки. Ніби пензель художника водив у тому вихорі — вимальовувались, яснішали, матеріалізовувались якісь обриси. І ось яскраво блиснув промінь з руки людини. На долоні лежав абсолютно прозорий кристал алмаза.
Джон-Ей з благоговінням дивився на містичне явище. Так, містичне з точки зору людей Землі! Бо хіба це не творення, божественний акт народження нової речі?..
Розум відказав — ні! Хіба поле, з квантів якого творилася річ, не матерія? Хіба переможний інтелект цих людей, яким підкоряються стихії Космосу, не породження матерії? Джон-Ей ясно збагнув, уявив, як з хаосу первинних мас речовини створюються зорі, планети, на них виникають перші крапельки життя, ускладнюються, еволюціонують, починають мислити, усвідомлювати своє місце в світі. Минають тисячоліття, і дозрілий мозок наливається такою силою, що інтелект піднімається над матерією, стає її протилежністю і, нарешті, панує над Космосом.
Такий логічний, закономірний шлях розвитку розумних істот. Так буде і на Землі. Зрозумівши і уявивши це, Джон-Ей сповнився невимовною радістю. Недарма він і його товариші гинули в пустелях страшних світів, страждали в титанічному польоті. Це був один з ланцюгів торжествуючого розвитку людського розуму.
Після демонстрування створення кристала алмаза господарі пояснили гостю цілі їхньої подорожі. Корабель, куди потрапив Джон-Ей, був гігантською лабораторією на тисячі кілометрів у діаметрі. На ньому здійснювався черговий експеримент проникнення в інші виміри простору і ряд незрозумілих Джон-Ею досліджень. «Думку» вони зустріли випадково і захотіли познайомитися з представниками інших цивілізацій… Один з господарів пояснив, що вони розуміють становище зорельота. Джон-Ей не може знайти свою Галактику. Вони можуть йому допомогти. Вони були колись у тій Галактиці і навіть відвідували Землю. Це сталося близько мільйона років тому. Тоді на Землі ще не було розумних істот. В їхньому центрі є відомості про світ Джон-Ея. Відстань до нього близько ста мільйонів світлових років.
Штурман жахнувся. Сто мільйонів світлових років! У яку безодню він залетів! Як він повернеться?
Його почуття страху даремне, пояснив один з господарів. Вони вкажуть автоматам корабля шлях назад. Вони могли б самі відправити гостя до рідної системи, але їх чекають в іншому вимірі. Розходження в часі може викликати катастрофу.
Другий додав, що Джон-Ей може залишитися з ними. У них є можливості прискорити його фізичну еволюцію і зробити безсмертним. Джон-Ей категорично відмовився.
Він пояснив, що хоче пройти шлях перемог, поразок і успіхів разом з рідною расою, на рідній Землі.
Господарі схвально перезирнулися, в знак приязні приклали долоні до грудей, а потім встали.
Знову політ у повітрі вразив Джон-Ея. «О, людино! Ти воістину станеш титаном, коли вийдеш з своєї колиски Землі! — подумав він. — Поглянь, цього досягли твої старші брати в інших світах».
Господарі зупинилися біля велетенського сферичного залу. Вони пояснили, що ця сфера — колосальна подоба мозку. В ній створюються громіздкі речі з допомогою енергії потужних станцій. Матеріалом служить, так само як і в малих експериментах, світове поле…
Джон-Ей був у захопленні. Які разючі явища! Для людей Землі продовженням їх мозку служать руки, машини, верстати, інструменти. А мозок цих істот має таку гігантську потенцію, що за своїм бажанням формує матерію!
Господарі і Джон-Ей наблизилися до зорельота «Думка», зайшли в нього. Вони ознайомилися з апаратурою корабля і зрозуміли принцип її роботи. Не гаючись, вони склали завдання автоматам.
От і все! Треба прощатися! Зворушений Джон-Ей обняв господарів, висловив свою глибоку вдячність. Вони обіцяли, що обов’язково прибудуть на Землю упродовж наступного мільйона років, щоб побачити, які там будуть зміни.
Джон-Ей не міг відвести погляду від променистих, прекрасних очей цих титанів. Йому хотілося назавжди зберегти в серці мрію про чудесний світ інтелекту…
І ось їх нема! Дві високі постаті майнули вздовж залу, зникли… «Думка» поволі рушила до виходу, випливла в простір. Яскраво засяяли зоряні системи, в серці пройшов холодок страху. Знову у мандри, у пошуки!
Ні! «Думка» впевнено повертається, прямує по курсу. Гримлять двигуни, зореліт набирає швидкість. Перед тим, як включити антиполе, Джон-Ей ще довго затуманеним поглядом дивився на гігантський палац — храм Розуму, що поволі зникав у безодні Всесвіту…
ОДИН СЕРЕД ЗІРОК
Трапилось непередбачене. Не вистачило антиречовини. Анти-поле зникло. «Думка» не могла летіти з надпроменевою швидкістю. Про це ясно свідчили прилади.
Джон-Ей, який уже був переконаний в успіху, схвильовано кинувся до телескопічної установки. Він уже в рідній Галактиці! До Сонця залишилося не більше п’ятисот світлових років. Яка невдача!
Що ж це? Він не зможе досягнути тепер потрібної швидкості. Дегравітаційної сили немає! Тепер зореліт летітиме понад тисячу років до Землі! Ніяка умовність часу не збереже людини!
Де вона — рідна планета? Телескопи неспроможні знайти серед неозорого зборища зірок у Галактиці Сонце — невелику жовту зірку. Але не це страшно! Електронний мозок зберігає всі дані, що стосуються курсу зорельота, обертання Галактики і власного шляху Сонця і Землі! Він приведе апарат точно додому!..
Страшне те, що попереду — довгі роки самотності в пітьмі Космосу, безкінечне згасання, потім смерть, а потім… металічна труна сотні років буде нести його холодний труп у Безкінечність…
Для чого?..
В пам’яті Джон-Ея виникло обличчя Георгія. Ось він — зовсім поряд його схвильований голос:
«Я не зможу заспокоїтись ніколи, якщо нам не вдасться здійснити своєї мрії! Смерть товаришів, наші муки мусять принести користь грядущим поколінням, наблизити час безсмертя! Якщо я загину — ти не забудь про це!..»
— Я чую, Георгію! Я дотримаю слова… — сухими губами шепоче він. — Людство одержить відомості про інші світи! Я вірю! Я так хочу!..
Джон-Ей включив електронний мозок, перевірив курс. Зореліт ішов правильно. Господарі чудесного храму в просторі зробили свою справу бездоганно!..
Джон-Ей гарячково дістав плівку, заклав у магнітофон. Він знає, що йому робити. Якщо самому немає можливості повернутися на кохану Землю, то нехай далекі брати почують його слово, заповіт його товаришів.
Джон-Ей, дивлячись за ілюмінатор, зосередився. Він уже був повністю спокійним. Ось ввімкнута апаратура магнітного запису. Загорівся вгорі червоний вогник. В мікрофон пливли, відбиваючись на плівці, чіткі, лаконічні слова розповіді про героїчну експедицію дванадцяти героїв, прощання на землі, пригоди в антисвіті, про загибель семи членів експедиції в страшному бою на кордонах Галактики, про події в царстві Залізного Диктатора і, нарешті, про зустріч з людьми незрівнянно високого інтелекту.
Спочивши трохи, Джон-Ей продовжував говорити:
— Далекі брати! Хай наші смерті послужать для блага грядущих поколінь. Я включаю автоматичну апаратуру досліджень, а сам помираю. Не засуджуйте мене — дуже страшно в самотині доживати непотрібні дні перед лицем Безкінечності. Я впущу в каюту інертний газ, мій труп збережеться, щоб ви могли виявити, звідки, з якої системи і планети експедиція. Дуже хотілося побачити майбутній світ. Я сподіваюсь, гаряче вірю — ви воскресите всіх нас! Я вірю в торжество Науки, в безмежність її можливостей! Взірцем може стати світ прекрасних людей з інтелектом титанів!.. Я вірю також, що ви допоможете братам у системі Великої Магелланової Хмари, які борються з огидним світом машин — результатом виродження інтелекту. Не повторюйте, не допускайте помилки того світу — не віддавайте функцій мислення автоматам! Смисл життя людини — в безкінечному розвитку інтелекту! Машини повинні не замінювати розум людини, а допомагати йому! Що може бути краще від чудесної, живої, гарячої людської думки, з її помилками і досягненнями, з її горем і радощами, з її шуканням і боротьбою, — незрівнянної ні з чим думки живого світу?.. До зустрічі, далекі брати!