Ув'язнення А. М. мене дуже стурбувало, бо з ним я був у безпосередному організаційному зв'язку. Іван Климів теж висловив своє побоювання, що А. М. може не витримати, як не витримав за часів польського ув'язнення. Тому до А. М. багато членів ставилося з резервою. Але, пізнавши ближче А. М.., я прийшов до переконання, що за Польщі він заломився через свій малий досвід, був замолодий. А. М. виявив велике бажання себе реабілітувати, і я особливо просив Климова, щоб дати йому змогу це зробити. Климів погодився, а А. М. виконував найнебезпечніші завдання, зв'язані із транспортом зброї і т. п.
Вкоротці ми виявили причину арештування А. М. Перед кількома днями впав на німецько-польському кордоні зв'язковий між Львовом і Берліном. При ньому знайшли шифровані звіти, й під побоями зв'язковий виявив дві зв'язкові точки у Львові, в тому квартиру Ф. Л. коло театру.
Коли Ґештапо прийшло на ту квартиру, застало там І. Тимчука, відомого як «Батько», який мав при собі адресу А. М., старого знайомого. Ця адреса була причиною арештування А. М.
Не знаючи, що говоритиме А. М. на допитах, я був дуже обережний і кілька ночей спав поза домом.
Ми отримали з Лонцького повідомлення, що А. М. не заломився й добре тримається. Ґештапо не мало до чого причепитися, а «Батько» був тільки знайомим.
Вістки з Лонцького ми отримували через деяких поліцистів т. зв. «Чорних», бо мали чорні однострої. Цей відділ зорганізували німці з різних відділів охорони всяких магазинів. Новосформований відділ умундирували начорно і приділили до служби в тюрмі. Про них говорилося в місті як про німецьких вислужників. Всі такими не були.
Частина серед них вислуговувалася, але тільки для ОУН. Вони передавали ґрипси від провідних членів для Калинки і брали від неї та передавали до камер. Як Калинка повіднаходила тих ідейних «Чорних», це вже треба завдячувати її спритності. Хоч Калинки не стало, то «Чорні» самі ґрипси приносили на вказані адреси.
Тільки завдяки «Чорним» організації вдалося викрасти Ярослава Старуха та Дмитра Грицая з Лонцького. За співпрацю з ОУН дехто з тих «Чорних» наклав життям, кількох замордували ґештапівці таки на Лонцького. Жаль, що не знаю їх прізвищ, а варто їх спом'янути.
Заки я прийду до згадки про наслідки арештування зв'язкового ОУН на лінії Львів-Берлін, хочу коротко згадати про весілля Івана Климова.
Як я згадував попередньо, Іван постановив женитися й мав на увазі три панни, з яких вибрав Галину Ч. Була це надзвичайно мила наддніпрянка й ідейна націоналістка, дарма, що виховувалася в совєтській дійсності. Мене з нею познайомив Климів на Підзамчу. На мене зробила приємне вражіння.
Тому, що Галина була наддніпрянка, Климів був з того гордий і підкреслював свою соборницьку поставу. Постанова женитися прийшла у нього скоро, а для нас дуже несподівано. Він негайно визначив місце й час шлюбу. Сьогодні я не пригадую дати шлюбу, але це було ранньої осени 1942 р.
Правду кажучи, ми всі були його вирішенянм заскочені, бо з ніким про женячку раніше не говорив. Навіть у самому плянуванні про весілля у нього був той самий спосіб діяння, що й в організаційній праці. Як задумав женитися і прийняв вирішення, то вже його не міняв. Реалізував швидко, а диспозиції його були короткі і ясні.
Весілля відбулося у Стоянові, в хаті одного міщанина, який жив близько волинського кордону. Шлюб давав о. О. К. із Радехівщини, який не тільки був добрим парохом двох сіл, але й активним у підпільній праці ОУН.
Отець не лише знав, як заготовити для складів зброю й амуніцію, але сам умів вчити стріляти з пістоля, знав направляти зброю. Був дуже гордий із того, що до нього Організація має довір'я і сам колишній крайовий провідник Іван Климів-Леґенда у нього брав шлюб.
Гостями на весіллі були найближчі друзі Івана, які могли тоді там явитися. Старостою був Ст. Мечник, який приїхав аж із східніх областей, В. К. із Сокальщини, Р. К., Степовий та ін. Кожний із них привіз скромний, але від серця подарунок. Найближчий його друг і права рука у праці Вол. Лобай-Вутляр приїхав на весілля вже по шлюбі й по гостині. Привіз від себе гостинець, а від Спартака образ «В'їзд Хмельницького» у спеціяльно замовлених рамках, які робив мистець Черешньовський, від Рубана столове накриття з порцеляни. Іван був переконаний, що на весілля приїде Рубан, чекав його до кінця гостини. З тієї причини був засмучений.
Не довго довелося Іванові жити з молодою дружиною.
* * *
«Очка» вийшла заміж після того, як Климів оженився, у жовтні за мене, поганця, а Дарця, мабуть, чергового року навесні за одного професіоналіста. Ліда вийшла теж заміж за одного студента, але я про це довідався вже через два тижні по шлюбі.
Спійманий Ґештапом зв'язковий ОУН виявив зв'язкові точки у Львові, правдоподібно перше видав зв'язок Федька Л., а дещо пізніше на вул. Жулінського. Ґештапо сподівалося, що на квартирі накриє як не Климова-Леґенду, то когось із членів КЕ ОУН. Для тієї акції приїхало Ґештапо просто з Берліну з відпоручником Гімлера на чолі.
Перший скок Ґештапо відбувся на квартиру Федька Л. коло театру, яка, на щастя, була вже прочищена від всяких організаційних матеріялів.
На квартирі не було нікого, тільки сестра Федька, яка особливої ролі в системі ОУН не відогравала, але Ґештапо думало, що через неї вдасться довідатися про людей із зв'язку.
Та Ґештапо завелося, молода дівчина трималася по-геройському й, хоч знала декого, що приходив до хати, нікого з них не виявила. Зв'язковий, який був у руках Ґештапо, до очей їй твердив, що вона його знає, але вона це заперечила.
Федька теж арештували кілька разів. Через важливу технічну функцію в театрі його звільняли, щоб знову по короткому часі арештувати. Так він працював у театрі під наглядом поліції аж до випадку, який стався на вул. Жулінського.
На згаданій вулиці містився одноповерховий дім, де часто перебував Леґенда, а частіше там спали Вугляр і Спартак. Не раз так бувало, коли «Очка» там заходила із «ґрипсом» для Леґенди, а часом виходив до неї сам Леґенда. Тоді до Леґенди на цю квартиру теж заходили деякі члени КЕ ОУН.
Одного дня під квартиру приїхало Ґештапо із представником з Берліну, у той час у хаті був Д. Маївський. Двох емісарів із Берліну вислали ґештапівців до хати, а самі вважали за безпечніше чекати на хіднику. Коли у дверях задзвонив дзвінок, Маївський побачив на хіднику двох ґештапівських офіцерів і знав, чого вони приїхали. Миттю зробив плян дій. Сказав господині зійти вниз і відкрити двері поліції, а коли вже почув на сходах кроки тяжких військових чобіт, підійшов до вікна й легко його відчинив для втечі, але знав, що йому можуть перешкодити ті два ґештапівці на хіднику. Тож Маївський два рази стрілив до ґештапівців, які звалилися на землю, а сам скочив із вікна першого поверху й почав утікати. За ним посипалися постріли з вікна, коло якого вже стояли німці і стріляли вслід за Маївським. Одна куля допала Маївського і поранила в бік живота. Рана була тяжка, але не смертельна, поранений останніми зусиллями таки втік. Два відпоручники Гімлера загинули на хіднику.
Смерть емісарів із Берліну впровадила Ґештапо в лють, й арештували теж і Федька Л., якому вже ніяк не поміг при найбільших зусиллях інтервенцією директор театру Володимир Блавацький. При останній інтервенції В. Блавацького Ґештапо загрозило йому, що він може теж опинитися за ґратами.
При арештуванні Федька були з Ґештапом теж два українські яничари, оди із них якийсь Тютюнник із Жовкви.
Це були дні у Львоіві дуже тривожні і небезпечні для членів ОУН. Вистачило показати тільки пальцем, що це бандерівець і його Ґештапо зразу арештувало. Ґештапо ніби завзялося поголовно ліквідувати цілу ОУН. Та Провід КЕ теж не тратив часу і вже був готовий до поважніших мілітарних акцій проти Ґештапо.
В тому часі вже існувала Українська Повстанська Армія (УПА), яку очолив Роман Шухевич.
Після випадку на вул. Жулінського Климів-Леґенда особисто давав знати деяким членам ОУН про небезпеку, хоч у той час і він сам надто ризикував власною волею. Бо за ним дуже розбивалося Ґештапо так само, як за Ярославом Старухом, Рубаном і Маївським. А за 3. Матлою шукали ще від 1941 р., але у Відні і Кракові. Тим часом 3. Матла жив у Львові, коли Провід стягнув його із східніх областей України.