* * *
Вістка про замордовання Климова-Леґенди блискавкою пронеслася по місті. Всі відчули велику втрату. З реєстру членів ОУН вибув один із найбільших революціонерів того часу. Від гімназійної лавки активно працював в ОУН, був один з організаторів Сокальщини, як повітової мережі ОУН, відтак організував цілу округу ОУН із кількох повітів: Сокальщина, Равщина, Радехівщина, Кам'янеччина і Жовківщина.
До 1939 р. Іван Климів-Мармаш-Куліба зорганізузав і добре закріпив Волинську округу. Часто був арештований польською поліцією, а 1937 р. арештований і в політичному процесі в Луцьку був засуджений польським судом на 10 років тюрми. В часі вибуху німецько-польської війни вийшов із Сєдлєц на волю й негайно нав'язав контакт із Провідником КЕ ОУН Степаном Бандерою та багатьма іншими провідними членами.
Він, як знавець свого організаційного діла, скоро заповнив прогалини у рядах ОУН, надщерблених унаслідок арештів польською поліцією. У той час тисячі провідного активу сиділи по тюрмах, або в Березі Картузькій.
Він під двома новими окупантами України, московським большевизмом, який захопив і ЗУЗ до ріки Буг, і під німецьким, який у той час окупував Лемківщину, Підляшшя, Холмщину й частину Сокальщини, – проходив як добрий дух. Являвся там, де найбільше потребували його порад і помочі. В одному тижні він міг бути у Кракові, Холмі, Луцьку, Кам'янці-Подільському, у Львові і знову в Кракові, де звітував Степанові Бандері про ситуацію в Україні. Як Крайовий провідник ОУН за часів першої московської окупації Західніх Земель України – майже ввесь час перебував в Україні. А любив він особливо Волинь. Та не менше любили його й волиняки.
1940 р. до Стоянова приїхав Іван Шевчук і далі на Волинь мусів іти пішки. На дорозі наздігнав його волинський дядько возом, запряженим однією кониною, і з п'ятьма дрібними діточками на возі. Чи в той час хтось міг мати від большевицької влади більший привілей, як той бідний дядько, напевно ні. Дядько був добряга й попросив Шевчука сідати на воза. Розговорилися. Хоч сліпий на одне око, дядько виявився цікавим. По часі дуже дискретно, щоб діти не почули його слів, почав:
– Я знаю одного чоловіка, з яким сидів у тюрмі в Луцьку через драчку з польською поліцією. Це такий чоловік, що як він живе, а я чомусь вірю, що живе й діє, то ми скоро позбудемося тих зайд (тобто москалів – прим, автора). Може ви його знаєте? – і дядько допитливо подивився в очі одним своїм оком. – Він називається Іван Климів. Я його так любив і вірю в нього, як у Божу силу.
Вся істота дядька показувала, що він говорив із глибини серця. Отже Шевчук дав йому до зрозуміння, що Іван Климів живе й діє також на Волині.
– Дякую вам за добру новину, – сказав дядько, – вона для мене має вартість найбільшого скарбу, тож і цей скарб добре буду хоронити у своєму серці.
Це ж тільки вістка про Івана Климова в селянина мала вартість великого скарбу. Яку ж вартість мав самий Леґенда серед народу, серед друзів, які зростали під його рукою й переймали його, найкращі прикмети та ідеї, ішли шляхом невмирущого Леґенди вперто й послідовно до наміченої мети. Тим шляхом Леґенди не тільки ішли його друзі, ішли теж ті молодші члени, які на очі не бачили його, тільки чули про нього і прийняли вістку про смерть Леґенди з болем серця і з постановою та завзяттям – продовжувати діло, за яке по-геройському згинув Леґенда.
Шляхом Леґенди підуть чергові покоління українського народу. Бо тільки таким і єдиним шляхом Леґенди зможуть прийдешні покоління здобути волю Україні.
Селянин із Волині простими словами висловив свою повагу до особи Івана Климова-Леґенди. В тих словах виявляється вся надія на кращу долю, якщо такі, як Іван Климів, живуть і житимуть, то їм сміло, без вагань, можна вкласти у їхні руки долю визволення України. Україна – це скарб незбагненний, неоціненний. Тож зберігаймо й ми цей скарб на далекій чужині в наших серцях, засвідчуймо в чинах на шляху Леґенди, й це буде найкращою пам'яттю для відзначення геройської смерти одного з найкращих Синів України, Івана Климова-Леґенди.
Хай цей скромний спомин, але писаний від серця, буде від мене і всіх Друзів, що впали, живуть і житимуть – китицею червоних рож на його невідомій могилі.
Кличемо:
– Вічна Слава ТОБІ, ІВАНЕ!
КІНЕЦЬ
ЕПІЛОГ
Іван Климів-Леґенда загинув, але не загинула Ідея, за яку він боровся, як і не загинули його вихованці – члени ОУН-УПА, й тисячі революціонерів, якими він проводив і на яких мав ідейний вплив.
Хоча багатьох революціонерів членів ОУН-УПА впали геройською смертю на полі бою з окупантами України, то революційні формації постійно поповнялись новими силами, продовжуючи ще десять років затяжну боротьбу з переважаючими силами військ НКВД та Червоної Армії. У цій боротьбі впали у боях з відділами УПА московський маршал Ватутін, міністер оборони червоної Людової Польщі генерал Свєрчевський та багатьох інших ворожих командирів по всій Україні. Сила національної Ідеї у змагу визволення України наглядна в героїчній боротьбі членів ОУН-УПА, які завдавали значні втрати московському окупантові України в тих роках, коли вже були здемобілізовані всі армії у світі, після закінчення Другої світової війни, Москві, що завдяки мілітарній допомозі Америки, хоч і зайняла Берлін та святкувала дні перемоги, не легко приходило ліквідувати в запіллі Українську Повстанську Армію. Доказом того був відомий союз Москви– Варшави–Праги, для спільного поборювання УПА.
Понад десять років, власними силами і засобами, УПА боролася за волю України не зважаючи на це, що західній світ уважав проблему України внутрішньою справою московської імперії. У висліді великих втрат, по наступі військ трьох комуністичних союзників, УПА реорганізувалась і вояки, разом із членами ОУН, перейшли в глибоке підпілля, не здаючи зброї, як того вимагав окупант.
Велика Ідея національно-державного визволення України наснажує життьовий шлях і дію нового українського покоління, яке продовжує боротьбу за волю Батьківщини по сьогоднішній день.
Відвічний ворог – Москва – послідовно винищує провідну верству української нації: одні гинуть на полі слави, інші караються по тюрмах і концтаборах, але не каються. Хоча від ворожих ґранат загинув славний Командир УПА генерал Роман Шухевич-Чупринка і його найближчі друзі Військового Штабу, хоча підступний ворожий аґент КҐБ вбив провідника ОУН сл. п. Степана Бандеру, то все таки ворог не вбив національно-визвольної Ідеї, в ім'я якої продовжують змаг, освячений жертвою життя, українські патріоти-націоналісти.
І не зазнає ворог в Україні спокою і не святкуватиме перемоги над Україною, поки б'ється в Україні хоч одне українське серце, поки земля українська вирощуватиме незламні покоління нескорених, які у становленні української національної ідеї смертю-смерть перемагають.
Героїчні постаті Данилишина і Біласа, Лемика і Климова-Леґенди, Романа Шухевича-Чупринки, Степана Бандери та сотень відомих і невідомих героїв – є живим прикладом незламности духа і змагу української нації до волі, на крові і кістках яких виростатимуть нові провідники-месники, які шляхом Леґенди поведуть українську націю до остаточної перемоги.
ОКРЕМІ СТАТТІ
СКІЛЬКИ НКВД ЗАМОРДУВАЛО В'ЯЗНІВ У ЛЬВОВІ, ТА ЧИ БУВ ПОГРОМ ЖИДІВ
Роман, прізвище якого я забув, студент медицини, сидів зі мною в тюрмі Бриґідки у 1941 році. Вийшов на волю з недобитками 28-го червня 1941 року, був у Тимчасовій Команді міста Львова, знав добре Львів і з Коником їздив по місті, забезпечуючи розбиті вандалами крамниці, та кожночасно мене інформував про події в місті.
Ми разом вийшли на волю з Бриґідок. Я сидів у бюрі Команди в домі Сакракерок, бо не мав пристійних штанів. Свої в тюрмі розлізлися, а друг Кобрин, низенький ростом, подарував мені свої запасові, що сягали мені поза коліна. Я стидався виходити на вулицю.
Роман був великим ідеалістом, відданим українській визвольній справі, надзвичайно проворний. Він міг би бути головним свідком у двох справах. Перше, засвідчити скільки в'язнів могло бути в Бриґідках у день вибуху німецько-совєтської війни 22-го червня 1941 року.