– Що ж, приємно.
– Ми з Фіоною нібито побачили самих себе двадцять років тому. Вона каже, що майбутнього року ви маєте неодмінно приїхати до нас у гості в Ірландію.
– Ого! – сказав я. – Схоже, і справді подружитися хочуть.
– Ну і нарешті про подарунок,– продовжувала читати Еліс. – Нам з Фіоною теж подарували «Договір» на весілля. Подарунок залишили у нас на ґанку дощового ранку понеділка. І тільки через два тижні ми дізналися, що він від мого викладача музики – поважного пана з Белфаста, що вчив мене грати на гітарі в дитинстві.
– Передарували?– здивувався я.
– Навряд чи, – відповіла Еліс.
Вона продовжила читати:
– Цей подарунок виявився найкращим з усіх, що ми з Фіоною тоді отримали, і, якщо чесно, єдиним, який я взагалі пам’ятаю. За ці роки ми подарували «Договір» ще кільком парам. Правда, він не для всіх, але я вже встиг трохи познайомитися з вами та Джейком і відчуваю, що вам він підійде. Можна поставити вам кілька питань?
Еліс швидко надрукувала:
– Так.
І поглянула на телефон.
Він знову пілікнув.
– Вибачте за безтактовність, але чи хотіли б ви, аби ваш шлюб тривав усе життя: так чи ні? Відповідати потрібно гранично чесно.
Еліс подивилася на мене і після секундного вагання відповіла: – Так.
Знову повідомлення.
Вигляд у Еліс був украй заінтригований, немовби Фіннеґан вів її темною вулицею.
– Чи згодні ви з твердженням, що шлюб – це не тільки радість, але іноді і смуток, що в сімейному житті бувають як світлі, так і темні смуги?
– Звичайно.
Знову повідомлення.
– Чи готові ви обидва потрудитися для того, щоб ніщо і ніколи вас не розлучило?
– Само собою, – відповів я.
Еліс набрала відповідь.
– Ви легко пасуєте перед труднощами?
– Ні.
– Чи відкриті ви новому? Чи готові прийняти допомогу від друзів, якщо вони дбають виключно про ваше щастя?
Що за… Еліс подивилася на мене.
– Що скажеш?
– Ну, я так.
– Тоді я теж, – відповіла вона, друкуючи.
– Дуже добре. Ви вільні у цю суботу вранці?
– Вільні? – Еліс подивилася на мене.
– Звичайно, – відповів я.
– Так, – надрукувала вона. – Ви в місті?
– На жаль, у студії в передмісті Дубліна. До вас приїде моя подруга Вівіан і розповість про умови вступу в «Договір». Якщо ви з Джейком серйозно налаштовані на те, щоби поповнити наші ряди, то я вважатиму це за честь. Десята ранку підійде?
Еліс глянула в календар на мобільному, потім відповіла: – Так.
Повідомлення.
– Ось і чудово. Упевнений, ви з Вівіан одразу ж порозумієтесь.
Ми почекали якийсь час, однак повідомлень більше не було.
– Тобі не здається, що все це якось складно? – запитав я.
Еліс посміхнулася.1
– А що тут може бути поганого?
6
Трохи про себе. Я – психотерапевт і психолог-консультант. Хоча у мене були люблячі батьки, а дитинство здавалося ідеальним, проблеми зростання мене не минули. Тепер я розумію, що не я вибрав роботу, а робота вибрала мене.
До Каліфорнійського університету я вступив, щоб вивчати біологію, та незабаром мої інтереси помінялися. На початку другого курсу мені доручили шефство над першокурсниками, які потребують психологічної допомоги. Я вчився і працював із задоволенням. Мені подобалося розмовляти з людьми, вислуховувати їх, шукати рішення проблем. Після закінчення навчання я не захотів завершувати свою кар’єру в психології і вступив до аспірантури Університету Санта-Барбари, де почав вивчати прикладну психологію. Захистивши дисертацію, я поїхав до рідного Сан-Франциско – працювати на кафедрі в університеті та консультувати важких підлітків.
Тепер я маю маленьку приватну клініку, яку відкрив разом із друзями по аспірантурі. Коли півтора року тому ми винайняли приміщення в колишній майстерні з ремонту пилотягів у районі Річмонд, то боялися, що нашого заробітку не вистачить на те, щоб зводити кінці з кінцями. І тому всерйоз подумували про те, щоби паралельно приторговувати кавою з моїм фірмовим шоколадним печивом.
Однак наше підприємство вижило без усяких відчайдушних зусиль. Мої партнери – Евелін (тридцять вісім років, незаміжня, суперрозумна, єдина дитина в сім’ї, родом з Орегона) та Ян (британець, сорок один рік, нежонатий, ґей, старший з трьох дітей у сім’ї) – захоплені, приємні й життєрадісні люди; саме завдяки їхній життєрадісності наш бізнес вижив.