Пишна сива борода Андрея Шептицького виразно біліла серед навколишньої зелені. Він сидів у гущавині під деревами в глибокій задумі, можливо, й дрімав, звернений обличчям до буйнолистого парку ім. Івана Франка (тоді його називали, як я вже казав, Єзуїтським городом). Панував тут рідкісний для середмістя затишок і спокій, лише щебіт пташок порушував його.
Нагоду бачити зблизька митрополита учні нашої школи мали часто. На початку і наприкінці шкільного року нас традиційно запрошували до митрополичих палат. Ми всі вміщалися в прийомній залі. Митрополит, в оточенні наших педагогів, знайомився з кожним класом, цікавився поведінкою й успішністю. На закінчення аудієнції з доброю усмішкою благословляв школярів. Додам, старшокласники регулярно відвідували митрополита: вітали з іменинами, колядували й щедрували. Галасливим молодшим школярам забороняли з'являтися на церковному подвір'ї, але їх наче магнітом тягло туди. А оскільки до собору св. Юра, греко-католицької святині, часто відбувалися прощі, то школярі легко змішувалися з прочанами.
Зазвичай митрополит спільно з прочанами брав участь у Святій Літургії. З палати його тоді супроводжувало аж четверо кремезних послушників. Вони виносили його з великим кріслом-візком і піднімали кам'яними сходами на терасу до порталу церкви. Кожного разу митрополит велів послушникам зупинятися посередині сходового маршу. Звідти йому було зручніше звертатися до пастви з короткими напучуваннями. Говорив він довірливим і переконливим тоном. Наскільки я запам'ятав, митрополит закликав прочан до молитви, до дотримування Божих заповідей, до християнського самовдосконалення. Слова його справляли на прочан сильне враження. Зрештою, магнетичний вплив митрополичої особистості відчували всі, хто його слухав, майже фізично. Маєстатична постать в неодмінній чорній рясі викликала священий респект. Харизму посилював і повний гідності зовнішній вигляд Андрея Шептицького: велика голова, широке чоло, міцний прямий ніс, проникливі сині очі. Кир Андрей в старості носив довге волосся і густу бороду, сивизна яких творила навколо його ясного обличчя ніби срібний наліт.
Галицькі українці до війни гучно відзначали роковини проголошення в листопаді 1918 року Західноукраїнської Народної Республіки. По селах і містечках краю члени підпільної ОУН розклеювали у ті дні революційні листівки, писали на стінах заклики проти окупантів, доводячи польську поліцію до сказу. Українці Львова теж урочисто проводили традиційне Листопадове свято. Відбувалися Зібрання, концерти, виголошувалися патріотичні промови, щоб показати, що львів'яни духом і серцем з тими, хто 1 листопада 1918 року піднімав на ратуші синьо-жовтий прапор. По всій Галичині відправлялися панахиди за душі загиблих борців за свободу.
У 1938 році, останнього листопада, як вияснилось, під польською кормигою, коли прочани молилися в соборі св. Юра за душі полеглих героїв, на Святоюрську площу, що біля собору, прийшли колони збурених польських студентів. Належали ці студенти до шовіністичної політичної партії «ендеків» — національних демократів. Ендеки рівнозначно люто ненавиділи як у країнців, так і євреїв. В аудиторіях Львівської політехніки та університету для студентів єврейського походження ендеки виділяли окремі задні лавки або змушували їх під час лекцій просто стояти. Непокірних євреїв били. Вигукуючи українофобські гасла, серед яких найбільше виділялося прізвисько «гайдамаки», польські студенти, що зібралися на Святоюрській площі, пробували прорватися до самого собору, але їм дорогу заступив ескадрон кінної поліції з оголеними шаблями. Поліція знала, що в будівлі курії на напасників чекають у засідці кремезні українські хлопці, які б дали м'якотілим паничам-ендекам доброго лупня, і не пускали їх. Зрештою, ендеки не дуже рвалися, обмежившись жбурлянням каміння у бік собору. Зате вони з радісним виттям спалили паперову фігуру митрополита Шептицького. Потім недоладно загорланили свою пісеньку:
Зачувши дикі польські співи, Олена Дубова не витерпіла і вивела учнів на шкільне подвір'я, під стіну складських приміщень. Там, захищені від можливого попадання каміння, ми, під керівництвом коханої вчительки, заспівали злагодженим хором, перекриваючи гамір ендеків: