Навесні 1940 року Владислав Желязни, вік якого наближався до тридцятки, раптом закохався і надумав оженитися. Наречену він знайшов собі в закритому сирітському закладі, неподалік від нас — на початку Янівської вулиці. Будівля сирітського закладу стояла вглибині, за деревами, відмежована від вулиці огорожею з металевих прутів у вигляді списів (зараз школа № 33). Люди дивувалися, як зуміли молодята через таку огорожу познайомитися і вподобати одне одного. Судженого і конем не об'їдеш — кажуть у таких випадках.
Та обставина, що наречена є бідною, мов церковна миша, і сиротою, для простих міщан не мала істотного значення на відміну від тодішніх поглядів селян, для яких дівоче віно у формі моргів поля було першорядним. Але непереборною перешкодою був вік нареченої. Соня, хоч зовні виглядала дозрілою жінкою, мала неповних шістнадцять літ. На додаток — за походженням єврейка.
Шлюбний закон України різнився від законів Польщі та Росії тією особливістю, що дозволяв дівчатам виходити заміж з шістнадцяти років. Казали, що такий термін встановили за ініціативою євреїв. Однак до потрібного терміну все одно бракувало ще кілька місяців. Закоханим слід було набратися терпіння.
Із сирітського закладу, перейменованого у дитячий будинок, Соню відпускали на вулицю рідко й неохоче. Цей час вона намагалася проводити разом з Владеком. Частенько зустрічі закоханих закінчувалися сварками з ревнощів. Як говориться: хто любиться, той чубиться. Крики і плачі в таких випадках лунали на весь будинок, бо ані Соня, ані Владек, люди гонористі, запальної в дачі, не думали гальмувати свої почуття. Ставлення єврейських мешканців нашої кам'яниці до Соні було відчужене, прохолодне. Моя мама, яка сама рано вийшла заміж, навпаки ставилася до Соні приязно, зі співчуттям. Дівчина любила пошептатися з мамою і часто до нас забігала.
Коли Владек у черговому припадку ревнощів починав до Соні присікатися, вона звично втікала до нас. Якось Соня, влетіла стрімголов до нашого помешкання, дрібно тремтячи від страху, і сховалася за шафу. За хвильку прибіг агресивно налаштований п'яний жених. Соня не втрималася -заверещала, викривши таким чином себе. Розлючений Владек, нетвердо тримаючись на ногах, поривався її бити. Мій батько, який був випадково на той час вдома, став на захист дівчини і штовхнув Владека в груди. Той заточився і, втративши рівновагу, осів на порозі. Далі події розвивалися блискавично. З укриття вигулькнула Соня, вхопила качалку до тіста і зненацька втяла батька по голові. Батько упав. Закохана пара взялася за руки, ніби нічого не сталося, миролюбно защебетала та й пішла собі геть. З того дня тато заборонив пускати Соню до хати, але у його відсутність вона продовжувала, як і раніше, відвідувати мою маму.
День шлюбу неухильно наближався. Молодята припинили сварки. Мама вдоволено сказала, що врешті-решт вони вгомонилися. Коли якось знову, дрібно тремтячи зі страху, прибігла перелякана Соня і попрохала її сховати. Ми не встигли отямитися, коли тут же слідом зайшов не Владек, а літній бородатий єврей у чорному круглому капелюсі та в довгому вовняному чорному пальто. Так здебільшого одягалися рабини. Чоловік у чорному запропонував Соні вийти поговорити віч-на-віч. Дівчина категорично відмовилась, вчепившись рукою за край столу. Подальша розмова точилася в нашій присутності. Рабин спершу звернувся до неї на їдиші, але Соня запротестувала, твердячи, що не розуміє, і він змушений був перейти на польську. Почав терпляче відговорювати дівчину виходити заміж за іновірця — «гоя». Лякав, що її ім'я ніколи не буде згадано в Ізраїлі Обіцяв їй молодого, багатого, красивого жениха -єврея. На всі його аргументи Соня з юним запалом шістнадцятирічної відповіла: «А де ви раніше були? Адже ви тоді покинули мене напризволяще, а тепер обіцяєте золоті гори. Запізно, ніщо мене не стримає, я вийду за нього, я його кохаю!». Рабин правив своє, запалюючись гнівом, але все даремно. Соня твердила своє: «А де ви раніше були?».
Минуло декілька днів. Появився інший, молодий рабин. Його умовляння теж не мали успіху — дівчина непохитно стояла на своєму. Моїй мамі Соня скаржилася, що рабини та їхні помічники не дають їй проходу, підстерігають на вулиці, проникають у закрите приміщення сирітського закладу, у змові з вчителями, викликають з класу під час уроків, підсилають єврейських женихів, лякають різними карами. Закохана дівчина вперто не піддавалася тискові.
Перед самим шлюбом, коли в костелі св. Анни проголосили вже другі заповіді, Іда Штарк і Гелька Валах перехопили Соню в коридорі нашої брами. Дівчата, не підбираючи слів, всіляко ганили Владека Желязного, повторюючи, що виходити заміж за «гоя» — неподобство, ба більше — страшний гріх, що відмовлятися від рідного народу — злочин.