Вміщені в пресі нейтральних країн матеріали про масові вбивства політв'язнів на території Західної України змусили Москву якось відреагувати. У типово нахабний спосіб «Советское Інформбюро» на початку серпня у спеціальному комунікаті «поінформувало», що у львівських в'язницях саме німцями розстріляно тисячі радянських громадян. Пізніше цей прийом «тримай злодія» застосували при тлумаченні обставин розстрілів польських офіцерів у Катині, українців у Вінниці.
Другого або третього липня я йшов до знайомих, що мешкали нижче теперішнього кінотеатру ім. Б. Хмельницького. На вулиці стояла валка сільських возів з трунами. Селяни приїхали забирати своїх загиблих. Сморід від розкладених трупів із Замарстинівської тюрми був таким сильним, що трамвай, який їздив цим маршрутом, припинив свої рейси. Знайомі розповідали, що в тюрмі побували представники Комісії Міжнародного Червоного Хреста з Швейцарії і американські кореспонденти (на той час між США та Німеччиною ще не було стану війни). Комісія ходила в протигазах. Найстрашніше вражало те, що немало жертв було по-садистському помордовано: виколоті очі, відрізані язики, руки, ноги, у жінок — груди. Коли, затуливши хустинкою носа, я підійшов ближче, то почув страшенний лемент. То кричали не родичі помордованих, як я спершу подумав, а євреї, яких били нещадно, до смерті. Били куди попало, хто впав, того копали ногами. Казали, що це євреї -большевицькі міліціонери, які не встигли втекти. Треба зазначити, що тодішні репресії проти співробітників НКВД, явних і таємних, стосувалися всіх запідозрених, незалежно від їхнього національного походження. Антибольшевизм не тотожний з антисемітизмом. Інакше кажучи, справа була не в тому, хто то був, єврей чи неєврей, а в тому, що то був енкаведист.
Масові розстріли в'язнів у галицьких містах і містечках викликали загальну стійку ненависть населення (поляків і українців) до совєтської влади, її творців і пропагаторів комуністичної ідеології. Підсилювали ці почуття урочисті похорони большевицьких жертв, в яких брали участь тисячі осіб і духовенство греко-католицьке, римо-католицьке, православне.
У 1956 році, в період хрущовської відлиги, Політбюро ЦК КПPC звернулося до Органів за цифрами репресованих з політичних мотивів. Органи підрахували і повідомили, що лише з 1935 до 1940 року, тобто в мирний час, через совєтські тюрми перейшло 18 840 тисяч політв'язнів. Із них 7 мільйонів було розстріляно. Решту відправили в «істребітєльниє лагєря». (Див «Новий мир», 2001, № 8).
У порівнянні із загальним числом жертв більшовизму, що за сучасними авторитетними даними виносить близько 60 мільйонів, тих 40 тисяч політв'язнів, замордованих на теренах Західної України на початку війни, є краплею в морі пролитої людської крові. Але якраз це та краплина безчинства, яка переповнила чашу, або точніше, це та крапля, яка стала поштовхом, пусковим механізмом до нових геноцидних акцій гітлерівського звіра. Тисячі німецьких військових, що досі не мали поняття про московських опричників, на власні очі побачили масакри бузувірів. Їх водили до львівських тюрем як на екскурсію, показували розстріляних полонених солдатів вермахту і люфтваффе. Це побачили сотні тисяч німців у кінохроніці, читали в газетах і журналах. У дикій безбожній Росії, упевнилися німці, людське життя не має вартості. Панує тут державне беззаконня, терор і людожерська логіка. Виходить, мають рацію пропагандисти доктора Геббельса: Росію населяють расово неповноцінні підлюдки, стадне бидло, з яким можна безкарно робити що завгодно. Саме у Львові геноцидники з ґестапо отримали від енкаведистів першовзір на масові вбивства без суду і слідства. Збереглася фотографія такого змісту: чини сатанинського ґестапо оглядають у Бригідках трупи помордованих сталінськими енкаведистами людей. Рівно через три місяці Після мордів на Лонцького, в Бриґідках, на Замарстирнівській, в Бабиному Яру гестапівці розстріляли перших 70 тисяч жертв. А далі пішло…