Гіркий історичний досвід дав свої плоди. У липні 1941 року в Галичині українське населення продемонструвало відданість і жертовність ідеї свободи та динамічний рівень організованості. Одночасно з проголошенням незалежності було створено уряд, а на місцях, не гаючись, появилася заздалегідь підготовлена українська адміністрація. Негайно хотіли розпочати формування Української національної революційної армії. Тут же виникла «Управа міста Львова». Львівська радіостанція опинилася під українським контролем. На вулицях відразу з'явилися патрулі української міліції, на чолі якої став Омелян Матла — політв'язень, що дивом врятувався на Лонцького від смерті. Міські установи, підприємства, комунальні служби, торгівля, навчальні та культурні заклади перейшли в українські руки. Проте твердження історика Еліяху Йонеса, що, мовляв, тоді українці відібрали у львівських євреїв підприємства і крамниці, ні на йоту не відповідає правді, бо єврейське майно, як і майно польське та українське, большевики встигли націоналізувати ще півтора року раніше.
Напередодні німецько-радянської війни, у квітні 1941 року, відбувся Другий Великий Збір ОУН, який виробив актуальні програмні постанови, що заважили на стосунок до німецької окупації, а також на політику щодо поляків та євреїв. Не можна зрозуміти хід історичних подій, не враховуючи квітневі постанови. У тих постановах проголошено, що ОУН «бореться за Українську Суверенну Соборну Державу, за визволення поневолених Москвою народів Східної Європи й Азії, за новий справедливий лад на руїнах московської імперії СССР. Організація Українських Націоналістів продовжуватиме всіма силами революційну боротьбу за визволення Українського Народу без огляду на всі територіально-політичні зміни, які зайшли б на терені Східної Європи.
Шляхом до осягнення наших цілей є Українська Революція в московській імперії СССР в парі з визвольною боротьбою поневолених Москвою народів під гаслом: «Свобода народам і людині».
Великий Збір ОУН не оминув увагою взаємини з поляками та євреями. У постанові з польського питання сказано: «ОУН поборює акцію тих польських угруповань, що змагають до відновлення польської окупації українських земель. Ліквідація протиукраїнських акцій з боку поляків є передумовою унормування взаємин між українською й польською націями».
Своє ставлення до євреїв постанова ОУН заключила в трьох наступних реченнях: «Жиди в СССР є найвідданішою підпорою пануючого большевицького режиму та авангардом московського імперіалізму в Україні. Протижидівські настрої українських мас використовує московсько-большевицький уряд, щоб відвернути їхню увагу від дійсного спричинника лиха і щоб у час зриву спрямувати їх на погроми жидів. Організація Українських Націоналістів поборює жидів як підпору московсько-большевицького режиму, освідомлюючи рівночасно народні маси, що Москва це головний ворог». Не вдаючись до аналізу цих положень (тим займаються історики), підкреслимо, що з наведеної постанови чітко й ясно випливає, що ОУН завбачливо виступило проти єврейських погромів. Постанова виразно застерігала не ототожнювати антисовєтизм з антисемітизмом. Еліяху Йонес вставив спрепаровании уривок з цієї постанови в такий контекст, щоб з нього не було зрозумілим, що ОУН в 1941 році рішуче забороняла єврейські погроми.
Слідом за Йонесом та Вайсом, ось як, наприклад, подає лукаво текст цієї постанови ОУН відомий українофоб Солженіцин у своїй книзі «Двести лет вместе»: «Жиды в СССР являются самой преданной опорой господствующего большевистского режима и авангардом московского империализма в Украине… Организация Украинских Националистов осознает жидов как опору московско-большевистского режима, просвещая одновременно народные массы, что Москва — это главный враг». Поминаючи некоректний в російському перекладі термін «жид», маємо тут наочний яскравий приклад українофобських шахрайських маніпуляцій. За трьома крапками заховане найважливіше друге речення: «Протижидівські настрої українських мас використовує московсько-большевицький уряд, щоб відвернути їхню увагу від дійсного спричинника лиха і щоб у час зриву спрямувати їх на погроми жидів». Сказано виразно і зрозуміло кому і навіщо в Україні потрібні були єврейські погроми. Приписування структурам ОУН організації у Львові єврейських погромів є зловмисною вигадкою українофобів з метою дискредитації української визвольної боротьби.