Тоді, у липні 1941 року, розповсюдилася серед львів'ян, як пошесть, мода на політичні «пророцтва». Це захоплення проіснувало без перерви до післявоєнних літ. Серед українців поширення набули пророцтва відомої стигматички Насті Волошин. Щоб згаяти час, жінки в чергах переповідали одна одній розмаїті «пророчі» віщування популярної Михальди та різних інших ворожбитів. Особливо на їхню уяву впливала магія чисел, зокрема числа 21. Саме 21 день тривали українсько-польські вуличні бої у Львові в 1918 році. Польща після того проіснувала 21 рік. Польсько-німецька війна закінчилася на 21 день. Большевицьке панування у Галичині тривало 21 місяць.
Отже, робилися патріотичні висновки — через 21 тиждень або місяць наступить воскресіння Польщі, але тепер вже від «можа до можа», тобто від Балтійського до Чорного морів. Так себе розраджували львів'янки у липневих чергах.
Одного погожого дня стояв я у порівняно невеликій черзі на початку вулиці Яховича (тепер Кучера), близько її перетину з вулицею Бернштайна (тепер Шолома Алейхема). Місце тихе, спокійне. За списком домоуправи видавали нам десь по кілограму пересушеної, зацвілої тараньки. Казали, що ця малоїстивна солена риба походить ще зі совєтських тюремних запасів. Раптом з будівлі «Ізраелітської релігійної громади», що на Бернштайна 12, долинув сильний гамір. До слова, із проголошенням Україною незалежності цей величний будинок, після багаторічної перерви, був відразу повернутий українською обласною радою єврейській релігійній громаді Львова. З коридору широкої брами «ізраелітського» будинку почувся тонкий дівочий крик. Залунали ще грубі чоловічі голоси, які про щось, судячи з інтонації, грізно запитували, а у відповідь звучав розпачливий плач, змішаний з відчайдушним благанням. Жінки з черги насторожено повернули у той бік голови. З лункого коридору долітали до нас окремі слова, але ніхто не міг до ладу збагнути, що там відбувається. Крик залунав дужче і став наближатися до виходу.
Ми здивовано побачили, що з брами вибігла не дівчина, як ми по голосу сподівалися, а гладкий, плеканий єврейський хлопчина, який, мабуть, ще не перейшов мутацію голосу. Був він у добротному сірому літньому костюмі, що свідчило про неабиякі статки батьків. Вираз хлопець мав смертельно переляканої істоти, яка не розуміє, завіщо її безневинно цькують і мордують. Його обличчя з напружено вибаламушеними від страху очима було позбавлене живого кольору. На мить він завагався, куди тікати далі Ліворуч розтяглася багатолюднії Городоцька вулиця, навпроти — наша черга, яка могла дати йому прихисток. Але він вибрав найгірший варіант — повернув праворуч у бік старого єврейського цвинтаря. За ним з брами, мов хижа вовча зграя, вискочила групка розлючених чоловіків. Розпізнати, хто вони такі, мешканцям нашого кварталу було неважко з першого погляду. І їхня звісна нам манера триматися, і фасон цивільно застібнутого одягу, і підкреслено недбало натягнуті на очі кепки видавали в них кримінальників.
Хтось з них крикнув: «Дає нура! [утікає!] Не пустити!».
Хлопчина відбіг лише декілька кроків, як один з напасників спритно підставив йому ногу, і він з розгону впав на тротуар. Тоді вони всі, а було їх шість-сім, підскочили до хлопця і стали бити його ногами.
«Смарувати!» [бити його!] - викрикували розлючені бандити. Хлопець жалісно, якось по-дитячому заквилив під градом ударів. Жінки з черги не витримали і здійняли ґвалт: «Що ви хочете від того хлопця? Припиніть його бити!» — навперебій кричали.
Поряд з брамою височіла залишена від ремонту пірамідка дорожнього каміння. У Львові брук вимощений важкими базальтовими кістками.
— «Закобзаць!» — скомандував їхній старший і вказав на каміння. На злодійському сленгу це означало «убити». Зловмисники миттю розібрали верхівку піраміди і, коли нещасний став підводитися, обступили його і з дикою люттю закидали камінням. Якийсь час хлопчина заслонювався, а потім, як підкошений, упав лицем униз.