Натовп пішоходів на львівських вулицях розділився візуально на євреїв з білими пов'язками і неєвреїв, або за німецькою расовою теорією — на семітів і арійців. У повсякденні ці расистські, окупаційні терміни не прижилися, при потребі вживалися старі назви: євреї і християни. На пов'язки львів'яни не звертали ніякої уваги, але звертали німці.
Раз ми з Ґердом балакали на початку Янівської вулиці. Перед самою війною, про що я вже згадував, він прибув з Данціга (тепер Гданськ) і привіз з собою німецький молодіжний одяг: Шкіряні шорти, мешти на товстій підошві, широкий ремінь. Ґерд якраз був у цьому вбранні. 3 Янівських казарм надійшла пара немолодих солдатів-тиловиків, які голосно про щось сперечалися. Ґерда мов струмом ударило. «Це «данцігери», шепнув він мені і поквапився їм назустріч.
Хлопець сміло зачепив їх, і вони утрьох радісно і збуджені» заговорили твердим прусським акцентом (на чужині земляки сприймаються як родичі). Білявий стрункий Ґерд зовсім не і скидався на єврея. Радше виглядав типовим німецьким хлопчиком, якого зображали на рекламних ілюстраціях. Під час бесіди Ґерд стояв якось боком і німці довго не помічали його єврейської пов'язки. А коли помітили, враз спохмурніли, пригасли. Їхні обличчя не виражали ненависті, скоріше співчуття і жаль. Один з них добув з солдатської сумки банку консервів і тицьнув Ґерду в руки. Солдати спішно покинули його, ніби особу, хвору на проказу. Збентежений до сліз, Ґерд спробував до мене усміхнутися, але це йому не вдалося.
36
Навантаження на транспортні артерії Львова з пересуненням фронту далеко на схід помітно знизилося. Щезли моторизовані військові колони, як і довжелезні валки в'ючних мулів, через які не раз годі було перебратися на протилежний бік вулиці. Але спад перевезень не стосувався перехрестя Городоцької та Янівської вулиць. Тут сходилися аж чотири трамвайні колії і бурхливо вирував безкінечний потік автомобілів, мотоциклів і кінних упряжок. На роздоріжжя поставили регулювальника транспортного руху з так званої української допоміжної поліції («Ukrainische Hilfspolizei»). Регулювальник мав поперемінно, залежно від нагромадження, затримувати рух на Городоцькій, щоб пропустити транспорт з Янівської, а згодом навпаки — затримати рух на Янівській, щоб пропустити транспорт з Городоцької.
З часів Визвольних змагань відомі були два фасони українського військового накриття голови. В армії УНР військові шапки мали круглу форму, їх називали «петлюрівками». В армії УГА шапки мали спереду роздвоєння, їх називали «мазепинками». Службовці української допоміжної поліції носили мазепинки, кокарди з тризубом, темносині блюзи і чорні штани.
Для львівських поляків спостерігати на рухливому перехресті фігуру в ненависній мазепинці з тризубом, що нагадувало їм вояків УГА, було як плювок у душу.
Одного разу з Городоцької вниз над'їхало на роздоріжжі відразу чотири-п'ять лімузинів. Регулювальник забороняючим жестом затримав їх, забезпечивши проїзд транспорту з Янівської. З легковиків залунала лайка обурених пасажирів, а ними були німецькі офіцери. Цивільні пішоходи, зауваживши щойно виниклу конфліктну ситуацію, зупинялися. Так несамохіть почала збиратися юрба.
Регулювальник з упертості чи неуважності не давав лімузинам позачергово негайної дороги і далі продовжував пропускати транспорт з Янівської. Нарешті він милостиво дозволив їм проїхати, давши рукою знак: дорога вільна. Однак легкова кавалькада не зрушила з місця. Замість того, відчинилися дверцята автомобіля і вийшов бравий полковник. У літньому військовому френчі симпатичний білявий полковник мав надзвичайно картинну поставу. Треба сказати, що німецька офіцерська форма виглядала вишукано елегантно. Бравий полковник зробив декілька кроків, розминаючи ноги, потім, мигцем глянувши на поліцая, кивнув йому пальцем:
— Komm!
Поліцай, або точніше поліцист, бо так вони самі себе називали, розгублено зам'явся. Полковник грізним тоном повторив:
— Komm!
Юрба зловтішно розсміялася, Український поліцист підпорядковувався не тільки своєму начальству, а й кожному німцеві в уніформі. Явно неохоче поліцист покинув свій пост і наблизився до лімузина. Полковник відвів очі від виструнченого поліциста і весело глянув на юрбу, яка зацікавлено спостерігала за його діями. Усміхаючись, він демонстративно неквапно надягав лайкові рукавички. З автомашини вийшов ординарець і, поклавши руку на кобуру, став за спиною свого командира. З кожного лімузина вийшло по одному офіцеру. Публіка затихла.
Покінчивши вовтузитися з рукавичками, офіцер зміряв очима поліциста. Той був вищим, сильніше збудованим. Танцювальним кроком полковник підійшов ближче, розмахнувся і ляснув щосили його в пику. Юрба радісно засміялася, почулися оплески. Так під регіт польської публіки німецький полковник гучно ляскав беззбройного українського поліциста по щоках. Той стояв мовчки, не рухаючись, по команді струнко. І тільки обличчя налилося кров'ю. В якийсь момент він затиснув кулаки, відчуваючи, що його розпирає лють і на удар може відповісти нищівним ударом. Поліцист був молодшим і дужчим. Але в останню секунду він спам'ятався. За прояв активного спротиву його б застрелили на місці. А полковник під оплески пішоходів бив усе дужче, увійшовши в смак. З почервонілого поліциста від сильного ляпаса злетіла мазепинка. Він рвучко підняв її і, покинувши пост, бігом помчав у бік Городоцького поліційного комісаріату. Такого зловтішного реготу юрби, який полетів йому навздогін, я не чув за всі роки окупації.