У 1942 році Галичина стала глибоким німецьким тилом. У Львові скасували затемнення — по вечорах на вулицях світилися ліхтарі, вітрини і подекуди неони. На вулиці Зеленій німецька гімназія наповнилася дитячим гамором. Стала виходити німецькомовна газета «Lemberger Zeitung». Львів германізувався — в центрі біля Оперного театру встановили гранітний куб з бронзовим написом «Adolf Hitler Ring». Зверху в чавунній чаші горів «вічний» вогонь. Потім на тому самому місці большевики встановили пам'ятник Леніну і, що цікаво, у фундамет пам'ятника заклали хрести з українських і польських військових поховань. Офіційно Львів українською і польською мовами треба було називати Лємбергом. Усі основні вулиці дістали німецькі назви.
Німецький адміністративний апарат намагався охопити своїм контролем життя галицького краю. Проте цивільних німців на таку велику територію не вистачало. З одного боку, гітлерівці дуже дбали про чистоту германської раси, але з іншого -треба було, щоб німців було багато. Клопіт кожної окупаційної влади в Галичині полягав у відсутності потрібної кількості надійних, етнічних кадрів, особливо в середній та нижній ланках, в тих, що найближче до місцевого населення. Німці стали шукати вихід і знайшли його у фольксдойчах. Існувала низка спеціальних державних установ, які мали завдання вишукувати асимільованих німців і виявляти осіб німецького походження. Юридичноправні німецькі громадяни називалися «reichsdeutsche», а особи німецького походження, що прожинали поза межами німецької держави, носили назву «volksdeutsche». Під цю останню категорію стали поступово підганяти щораз ширше коло осіб, Запис на так звану «volksliste» першопочатково відбувався на добровільних засадах. Спочатку фольксдойчами вважалися родовиті німці з матері і батька, потім — нащадки мішаних сімей. Згодом планку опускали все нижче і нижче: фольксдойчами визнавали осіб, якщо хоч один з предків у третьому коліні (дід або баба) мали в собі німецьку кров. З часом осіб, які мали по материнській лінії німецького предка або мали німецьке прізвище, стали записувати у фольксдойчі майже примусово.
Ми довідалися, що Офмани піддалися натискам та намовам і подали заяву на включення їх до списку фольксдойчів. Їхній дід виявився німцем і по лінії матері щось там було німецького. Процедура надання статусу фольксдойчства тривала певний час. Завершувалася вона огляданням квартири спеціальною комісією. Одного дня під наш будинок під'їхало аж три легкові автомобілі. Вийшла група поважних цивільних німців Один з них носив на вилозі піджака позолочений значок Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії — «NSDAP» (таку офіційну назву мала гітлерівська партія). Серед членів комісії буди також заклопотані, серйозні немолоді німкені Комісія докладно перевірила житло сім'ї Офманів на стан порядку та гігієни. Розповідали, що з особливою прискіпливістю члени комісії оглядали кухню і шафи з жіночою білизною. Вважалося: справжня німецька родина повинна культивувати ідеальну чистоту. Висновок комісії був позитивний для Офманів.
Незабаром в житті наших сусідів відбулися разючі зміни. Старший син став носити тирольський капелюшок з пір'ячком і працювати у львівській кримінальній поліції. Ця поліція, про що не люблять говорити українофоби, мала значно більше прав і впливу, ніж українська допоміжна, і складалася виключно з поляків з додатком польських фольксдойчів. Діловодство львівської кримінальної поліції, відомо, велося польською мовою. Годинникаря відразу поставили директором майстерні. Він вже не мусів сидіти, як раніше, за шибкою вітрини, на очах у перехожих. Катерина стала секретаркою в якійсь німецькій установі, А головне: як фольксдойчі, вони були закріплені за спеціальною німецькою крамницею. Звідти носили білий хліб, масло, шинки, ковбаси, голландський сир, французькі вина, рибні консерви та подібні, недоступні львів'янам, продукти. До того ж — в належній кількості. А ще — одержували одяг, взуття тощо, І, звичайно, мали різні привілеї.
Невдовзі їм виділили нову квартиру на вулиці Тарнавській. Ходив я раз туди, щоб віддати Касі забуту книжку.