Локвуд мовчки попрямував стежкою. На ґанку він зупинився й показав на невеличку тріску, відламану від одвірка. Тоді штовхнув двері — ті поволі відчинились.
— Замок зламано, — прошепотів Джордж.
— Якщо він увійшов таким чином, то ми захопимо його зненацька, — відповів Локвуд. Поманивши нас ближче, він прошепотів нам просто у вуха: — Перевіримо долішній поверх, а тоді вирушимо крученими сходами в підвал. І щоб я не чув ані звуку.
— А горішні поверхи?
— Не варто ризикувати. Підлога рипить. Він, напевно, нишпорить у кабінеті. Рапіри напоготові? Зараз ми його знайдемо, оточимо і роззброїмо.
— А якщо він пручатиметься? — запитала я.
— Застосуємо силу, — коротко блиснув зубами Локвуд.
У передпокої було темно. З глибини дому не лунало жодного звуку. Зачинивши за собою двері, ми трохи зачекали, поки наші очі звикнуть до темряви. Кришталевий череп-ліхтар посміхався нам зі столика; вішак із одягом здавався невиразною чорною громадою біля стіни. Локвуд показав рапірою на протилежні полиці. З першого погляду там усе було, як і завжди, та невдовзі я помітила, що деякі маски й гарбузи стоять трохи не так — ніби хтось поспіхом перебирав їх. Далеко попереду непевний білий промінець ковзнув по скатертині мислення. Я знову прислухалась — не чути нічого. У мене автоматично напружилися всі відчуття — і зовнішні, і внутрішні, — так, ніби ми знову були на завданні, за роботою.
Але ж це було наше житло, наш будинок, до якого вдерся непроханий гість!
Локвуд крутнув клинком ліворуч, тоді праворуч. Джордж вирушив до вітальні, а я тінню майнула до бібліотеки. Там було порожньо — жодного знаку чиєїсь присутності. Проте й цю кімнату наш гість не обминув своєю увагою: під полицями на підлозі купами лежали книжки й папери.
Коли я повернулася до передпокою, Локвуд чекав біля сходів. Джорджеві новини були ті самі, що в мене:
— Усе перевернуто догори дном. Тут щось шукали.
Локвуд кивнув, і ми нишком рушили до кухні.
Чи нишпорив, чи ні наш злочинець по шафах, тут панував звичайний безлад. На столі громадились тарілки з рештками нашого обіду — ми не прибрали їх, вирушаючи на завдання. Поряд з ними я помітила горщик із залізними стружками, що стояв біля коробки кукурудзяних пластівців, і невеличку купку соляних бомб, приготовлених Джорджем. Зараз усе це було нам ні до чого — ми шукали живу людину.
Локвуд підійшов до дверцят, що вели в підвал. Їх було трішки-трішки прочинено. Кінчиком клинка він тихо відчинив їх. Над крученими сходами панували тиша й пітьма. Знизу віяло теплим повітрям, повним запаху паперу, чорнил та магнію. Світло було вимкнено — ми вирішили не вмикати його. Я почула, як хтось нишком вовтузиться в підвалі — ніби пацюки, що шукають у темряві схованки.
Ми перезирнулись і міцніше стиснули руків’я своїх рапір. Локвуд ступив на першу сходинку — і нечутно подався вниз. Ми з Джорджем рушили за ним, намагаючись не дуже тупотіти по залізних сходинках. За кілька секунд ми вже були в підвалі.
Кімната з голими цегляними стінами була порожня. Тут стояли тільки шафи й торбини з залізними стружками. У пітьмі вони скидались на чорні брили. Праворуч із-за арки блимнуло зеленкувате світло; звідти ж лунав і той самий пацючий шурхіт. Тоненький промінець ліхтарика майнув в інший бік — і зник.
Без жодного звуку — наче ми самі були привидами — ми зазирнули за арку. Там коїлось казна-що: теки розкидані, шафи відчинені, на підлозі — ціле море паперів. Склянка з привидом на Джорджевому столі стояла відкрита. Обриси черепа плавали в яскраво-зеленій плазмі. Безплотне обличчя крутилось на одному місці.
Кімната для фехтування була порожня, двері до комори були замкнені. Залишилася тільки остання кімната — з трофеями. Ми підібралися ближче — там хтось нетерпляче порпався на полицях: шурхіт лунав гучніше, ніж досі.
Пройшовши останню арку, ми зазирнули туди.
В кімнаті з трофеями було не так темно. Світло ліхтарика танцювало на полицях біля дверей. Деякі з Локвудових трофеїв — скажімо, кістки чи закривавлена колода карт — були цілком безпечні: їх навіть можна було дати погратися малюкові — жодної надприродної сили вони не мали. Проте були й інші — потужні Джерела, що набували особливої сили саме вночі. Непевний промінець ковзав поверхнями склянок — блакитними, жовтими, ліловими, зеленими, вишневими. Він хутко перестрибував від однієї склянки до наступної — й біля жодної з них не затримувався.
Хтось пильно вивчав їхній вміст.
Біля полиць ми побачили незнайомця — убраного в чорне, широкоплечого й вищого за Локвуда на півголови. На ньому був довгий плащ із каптуром, що ховав обличчя. На поясі висіла блискуча рапіра. Він стояв до нас спиною і оглядав маленьку скляночку, яку тримав у руці, обтягнутій чорною рукавичкою. Світло проникало крізь грані скляночки й відбивалося промінням на стелі.
Не знайшовши там того, що треба, він нетерпляче жбурнув склянку на підлогу.
— Може, вип’єте чаю, поки обшукуєте наш будинок? — чемно запропонував Локвуд.
Незнайомець різко обернувся. Локвуд направив свій ліхтарик просто на нього.
Я аж завмерла. Каптур висів на голові незнайомця, як дзьоб. Обличчя ховалося за білою полотняною маскою. Очі потонули в чорних дірках. Інша дірка, нерівна, позначала рот. Більше нічого не було видно.
Світло ліхтарика засліпило грабіжника. Він підняв руку, затуляючи очі.
— От і гаразд. Руки вгору, — наказав Локвуд.
Рука опустилася й потяглася до рапіри на поясі.
— Троє проти одного, — нагадав Локвуд.
Рипнуло залізо. Грабіжник витяг рапіру.
— Що ж, хай буде так. — Локвуд підняв свій клинок і тихо ступив уперед.
Наш план «С» передбачав оточення супротивника зусібіч. Ми звичайно робили так із потужними Другими Типами, проте цей план незгірше діяв і проти будь-якого іншого ворога. Я зайшла зліва, Джордж — справа, Локвуд був посередині. Наші рапіри були напоготові. Ми рушили вперед, замикаючи грабіжника в колі.
Принаймні нам так здавалося. Незнайомця в білій масці це нітрохи не схвилювало. Він підняв ліву руку, вхопив з полиці склянку, що світилася блакитним світлом, і щосили жбурнув її Джорджеві під ноги. Склянка розбилась, і звідти випала кістка, що була колись чиїмось пальцем. Світло перетворилось на маленьку хмаринку. З підлоги почала підніматися бліда, перекошена примарна постать, убрана в лахміття. Повернувши голову й піднявши руки, вона рушила до Джорджа.
Що було далі, я не бачила, бо другу склянку грабіжник пожбурив у Локвуда, а третю — в мене. Локвудова склянка покотилась підлогою ціла. Моя розлетілась на друзки — з неї вилетіли жмуток жіночого волосся, шість струменів жовтої плазми й моторошний вереск. Струмені плазми закрутились на підлозі, ринули вгору — і, мов розлючені кобри, рушили в мій бік. Кількома ударами рапіри я розрубала їх на тоненькі стрічки. Частина їх розвіялась; інші сплелися знову й кинулись в атаку.
Брязнули клинки — Локвуд підскочив до грабіжника. Їхні рапіри схрестились. Джордж тим часом відбивав замашні удари привида. Ось він позадкував, і в повітря знялася хвиля залізних стружок.
Мій Гість виявився кволий і вразливий. Покінчити з ним було легко. Я намацала на своєму поясі торбинку зі стружками — і рвучко розсипала залізо. Вибухнув сніп іскор. Потік плазми меншав і слабшав, аж поки перетворився на калюжку окропу.
Позаду мене досі бряжчала зброя: Локвуд із грабіжником пересунулися в середину кімнати, обмінюючись влучними ударами. Чоловік у масці був спритний, його атаки — точні й потужні, та Локвуд легко відбивав їх. Він кружляв, наче в танці; його порухи були блискавичні й витончені, до того ж він міцно тримався на ногах. Рука з рапірою плавно оберталася, клинок пурхав у повітрі, наче бабка.
Джорджеві тим часом уже набрид його герць. Трохи відступивши, він зірвав з пояса соляну бомбу й пожбурив у привида: той спалахнув і розлетівся на мерехтливі сині цяточки. Вибух на мить відвернув увагу Локвуда: грабіжник у масці негайно ткнув рапірою йому в обличчя. Якби Локвуд не відвернувся, він дістав би серйозну рану: клинок свиснув біля самісінької його щоки. Розлючений Локвуд ринув уперед, наставивши свою рапіру на ворога: той скрикнув і вхопився за стан. Відчайдушними ударами йому вдалося відштовхнути Локвуда назад і промайнути повз нього навтікача. Джордж спробував перейняти грабіжника, та незнайомець зацідив йому по щоці кулаком у рукавичці — і наш приятель зі стогоном повалився на стіну.