43
На краю лісу поперек стежки лежало велике дерево, на нім був знак із написом російською: «Осторожно! Мины».
Ганнібал із конем обминули зрубане дерево і ввійшли до лісу свого дитинства. Бліде місячне світло, проникаючи крізь лісовий покров, малювало сірі плями на зарослій стежині. Цезар ступав у темряві обережно. Вони вже далеко заглибилися в ліс, і тільки тоді Ганнібал запалив гасовий ліхтар. Він ішов попереду. Кінські копита, завбільшки як тареля, топтали край світлової плями. На узбіччі стежки з землі, мов гриб, стирчав шишкуватий кінець людського стегна.
Іноді він балакав до коня. «Скільки разів ти возив нас цією стежкою в колясці, Цезарю? Мішу й мене, і няню, і пана Якова?»
Три години вони розсували гілля своїми грудьми й аж ось нарешті вийшли на галявину.
Мисливський будиночок стояв на місці цілий. Він не поменшав у його очах. Будинок не видався пласким, як замок, він грізно манячив, як і в його снах. Ганнібал зупинився на краю лісу й дивився. Тут паперові ляльки по сю пору корчилися у вогні. Будинок наполовину обгорів, частина даху провалилася всередину. Кам’яні стіни не дали йому зовсім розсипатися. Галявина заросла бур’яном по пояс і кущами вище людського зросту.
Згорілий танк так і стояв перед хатою, весь обплетений виноградом й усякими виткими рослинами, квітучі пагони звисали з його гармати, а хвіст мертвого бомбардувальника «штука» стирчав із високої трави, мов вітрило.
Там, у городі, няня ставила для Міші ванну, і коли сонце нагрівало воду, Міша сиділа в цій ванні й махала руками на білих метеликів-капустянок, що кружляли навколо неї. Одного разу він зрізав баклажан і приніс їй, вона любила цей колір, пурпуровий на сонці, вона сиділа у ванні, обнімаючи теплий плід.
Траву біля ґанку ніхто не топтав. На сходинках і перед дверима покоїлися купи листя. Ганнібал придивлявся до хатини, поки місяць подолав дистанцію на ширину розчепірених пальців.
Час, вже час. Ганнібал вийшов на місячне світло з прихистку дерев, ведучи за собою великого коня. Він підійшов до помпи, змочив її жменею води з фляги і качав, аж поки скиглення насоса не породило холодної підземної води. Він понюхав, попробував воду, налив Цезарю, той випив майже піввідра і отримав дві жмені зерна з торби. Скиглення помпи розносилося по лісу. Сич видав своє «пуг у-пугу», і Цезар нашорошив вуха.
За сто метрів звідти, у гущавині між дерев, Дортліх почув скиглення насоса і під його прикриттям просунувся трохи вперед. Він міг тихо пробиратися крізь високу папороть, але сухе галуззя зраджувало його тріском під ногами. Він укляк, коли на галявині запала тиша, а потім почув, як десь між ним і будинком скрикнув птах і спурхнув, пролітаючи над ним, він перекрив небо, його крила виявилися негадано широчезними, коли він без жодного помаху планував між густим плетивом гілок.
Дортліха пробрав дрож, він підняв комір і присів у папороті перечекати.
Ганнібал поглянув на будинок, а будинок поглянув на нього. Всі шибки були вибиті. Темні вікна дивилися, як очниці черепа гібона. Його скати й кути змінені осіданням, його зріст змінений високими заростями навкруги, — так мисливський будинок його дитинства перетворився на темні хижі з його кошмарів. Він наближався до нього через захаращений сад.
Тут лежить його матір, її плаття палає, а пізніше він кладе свою голову їй на засніжені груди, і її груди змерзли на камінь. Там лежав Берндт, а там на снігу мерзлі кавалки мозку пана Якова серед пошматованих сторінок. Його батько долілиць біля сходинок, померлий із власної волі.
Нічого тут не лишилося на землі.
Хатні двері були потрощені й трималися на одній завісі. Він зійшов на ґанок і штовхнув їх. У будинку щось живе прошелестіло до себе у схованку. Ганнібал підняв ліхтар і ступив усередину.
Кімната була обвуглена, напіввідкрита небу. Сходи розбиті аж під площадку, зверху на них упали сволоки. Стіл розтрощений. У кутку перекинутий на бік кабінетний рояль, клавіші з слонової кістки щиряться у світлі Ганнібалового ліхтаря. На стінах кілька графіті російською: «пятилетку нахуй» та «капитан Саенко большая жопа». Пара малих звірят вискочила у вікно.
Кімната приголомшила Ганнібала тишею. Підбадьорюючи себе, він грюкав ломиком, здирав дашок із великої печі, щоб встановити там свій ліхтар. Духовки були відчинені, решітки з них зникли, либонь, їх разом із чавунами забрали волоцюги, щоб варити собі щось на лісових багаттях.