Працюючи при світлі лампи, Ганнібал, наскільки було можливо, розчистив уламки навкруг сходів. Сходи пришпилило до підлоги великими кроквами, немов обгорілими сірниками гігантських розмірів.
Світанок зазирнув у порожні вікна, а він усе ще працював, і перші промені сонця відбилися в очах закопченої голови мисливського трофею на стіні.
Ганнібал кілька хвилин розглядав кучугуру стояків, накинув подвійний вузол на колоду в центрі купи і, розмотуючи канат, задом вийшов у двері.
Ганнібал розбудив Цезаря, котрий одночасно дрімав і скуб траву. Він трохи поводив коня подвір’ям, щоб той розігрівся. Важка роса просякла холоші його штанів, вона блищала на траві і, мов холодний піт, вкривала алюмінієвий хвіст пікіруючого бомбардувальника. При денному світлі він побачив, що лоза рано розвинулася в парникових умовах кабіни літака, велике листя, молоді кручені вусики. Пілот так і сидів там, стрілець позаду, а виноград звивався навкруг його ребер, проріс крізь його череп.
Ганнібал причепив трос до гужів і провів Цезаря, поки великий кінь своїми плечима й грудьми не відчув вантаж. Він клацнув Цезарю у вухо звуком із їхнього дитинства. Цезар наліг на упряж, його м’язи напружилися, і він рушив уперед. Тріск і гупання почулося з будинку. Попіл і сажа вилетіли з вікна і майнули в ліс, немов темрява втікала геть.
Ганнібал погладив коня. Не чекаючи, поки осяде пил, він обв’язав собі обличчя хустиною і ввійшов у дім, перелізаючи через зрушену купу колод, кашляючи, він звільнив кінець мотузки і прив’язав її знову. Ще два ривки — і найважчі уламки зсунуто з глибокого шару бутового підмур’я, з місця, де обвалилися сходи. Він залишив Цезаря прив’язаним, а сам ломом і лопатою копався в уламках, відкидаючи поламані меблі, обгорілі подушки, корковий ящик-термос. З купи він підняв обвуглену кабанячу голову на підставці.
Голос матері: перли перед свиньми.
У кабанячій голові заторохтіло, коли він нею потряс. Ганнібал вхопив кабана за язик і потягнув. За язик витяг корок. Він нахилив голову рилом донизу — і прикраси його матері посипалися на плиту. Він не став розглядати коштовності, а мерщій знову кинувся копати.
Коли він побачив Мішину ванну, її мідний край із витою ручкою, він зупинився й випростався. Кімната попливла на якусь мить, він ухопився за холодний ріг печі, притулив лоба до холодного заліза. Вийшов надвір і повернувся з оберемком квітучих гілок. Не зазирнув у ванну, просто навалив жужмом на неї квіти і поставив ванну на піч, не стерпів бачити її там і виніс надвір, де встановив її на танк.
Шум і довбання в хаті дозволило Дортліху непоміченим підібратися ближче. Він зачаївся у темряві лісу, користуючись одним оком та одним окуляром свого польового бінокля, дозволяючи собі дивитися, тільки коли чулося човгання лопати й гупання лома.
Ганнібалова лопата наткнулася на кістяк руки, а слідом він виколупав череп кухаря. Добрий знак подає усмішка скелета — його золоті зуби говорять про те, що мародери сюди не дорилися — і тут він побачив затиснуту в кістяній руці, що так і стирчала з рукава, шкіряну кур’єрську сумку кухаря. Ганнібал витяг її з-під руки і відніс до плити. Речі з неї посипалися торохкотливі: різноманітні металеві емблеми різних військ, литовські поліцейські значки, бронзові есесівські блискавки, черепи з кістками з головних уборів ваффен СС, алюмінієві орли литовської поліції, мідні нашийні знаки Армії Спасіння, і останні шість — особисті ідентифікаційні жетони з іржостійкої сталі.
Верхній у купці належав Дортліху.
Цезар звертав увагу на речі двох класів у людських руках: яблука й торби з вівсом належали до першого класу, а батоги та дрючки — до другого. До нього не можна було наблизитися з ломакою в руці, так на коня вплинуло його вигнання оскаженілим кухарем із городу, коли він був ще лошам. Якби Дортліх, вийшовши з лісу, не тримав у руці начинений свинцем міліцейський кийок, Цезар напевне зігнорував би його. А так кінь фиркнув і, гупаючи копитами, відступив на кілька кроків, потяг за собою мотузку по східцях будинку і повернувся назустріч людині.
Дортліх позадкував знов під прикриття лісу й зник за деревами. Він відійшов ще на сотню кроків, подалі від хати, невидимий для поглядів із порожніх вікон, зачаївся у заростях мокрої від роси папороті, що сягала йому по груди. Дістав пістолет і вимкнув запобіжник. Прикрашена вигадливим різьбленням вікторіанська вбиральня стояла метрів за сорок позаду будинку, посаджений колись обабіч вузької стежини чебрець здичавів і витягся вгору, а куртини кущів, що маскували туалет, зрослися поперек стежки. Дортліх там ледве продирався, гілля й листя сипалося за комір, йому подряпало шию, але живопліт був гнучким і не тріщав. Він тримав перед обличчям кийок і тихо просувався вперед. Із кийком в одній руці, з пістолетом у другій, він зробив два кроки до бічного вікна будинку, та раптом дістав удар лопатою руба поперек хребта, і ноги йому заціпило. Постріл влучив у землю, коли йому підкосилися коліна, і тут же додався удар пласкою лопатою по черепу, і він, ще при свідомості, упав лицем у траву, а далі прийшла темрява.