Союзники Медведчука в парламенті обурилися та попередили Зеленського про наслідки.
— Росія або отримає потрібний їй вплив мирним шляхом, або візьме силою, — заявив відомий депутат із партій Медведчука Олег Волошин. — Третього не дано.
Однак США й надалі підтримували наступ влади на Медведчука і компанію. Влітку того ж року Волошин разом із дружиною та маленьким сином відвідав США. В аеропорту Даллеса у Вашингтоні до депутата підійшли двоє агентів ФБР, запросили поговорити наодинці. Наступні три години він відповідав на запитання агентів, дозволив їм перевірити свій телефон.
— Зрозумійте, — переконував мене пізніше Волошин, — в оточенні Путіна є мілітаристи, які хочуть цієї кризи. Вони готові до вторгнення. Приходять до Путіна й кажуть: подивись на свого Медведчука. Де він тепер? Де твоє мирне рішення? Сидить під домашнім арештом? Невже нам чекати, доки всі проросійські сили заарештують?
Три дні по тому, як Медведчука звинуватили у державній зраді, Путін відповів на це під час віртуальної наради зі своєю національною радою безпеки. Закликав її членів, зокрема керівників російських спецслужб і міністра оборони, підготувати відповідь на юридичну атаку проти союзників Росії в Україні. Київський уряд намагається «розчистити політичне ігрове поле», сказав Путін. Кінцева мета цього уряду — перетворити Україну «на протилежність Росії, своєрідну анти-Росію», яка стала б постійною загрозою національній безпеці Росії.
— Нам доведеться реагувати, — заявив він, — з урахуванням цих загроз.
Проте тоді Путін ще не вирішив напасти. Наразі він, як і припускав Медведчук, планував погрожувати застосуванням сили, щоб домогтися поступок — не лише від України, а, що важливіше, від її союзників. Впродовж весни 2021 року, поки російські війська стояли на кордоні з Україною, американські джерела розвідки та супутники відстежували чисельність цих військ і намагалися розгадати їхні наміри. Білий дім вважав, що ситуація доволі тривожна і потребує втручання президента Байдена. Той зателефонував Путіну в середині квітня й запропонував провести перший саміт двох президентів і розглянути низку питань, які виходили далеко за межі протистояння в Україні. Байден хотів обговорити кібервійну та контроль над ядерною зброєю, а також ширші питання європейської безпеки. Список охоплював чимало загроз і претензій, які Путін висловлював протягом довгих років, і йому, схоже, нетерпеливилося обговорити все з американським колегою.
Щоб підготувати ґрунт для саміту, російська армія на початку травня згорнула навчання біля українського кордону та відправила війська назад на бази. Багато танків та іншої військової техніки залишилося — як сигнал про те, що за потреби Росія може відновити протистояння в найкоротші терміни. До того ж Путін чітко дав зрозуміти, що прямих переговорів з українцями більше не вестиме. Відхилив запрошення Зеленського зустрітися тієї весни на Донбасі. Пропозиції Зеленського провести саміт із Путіним у Відні, Єрусалимі чи Ватикані також відкинуто, а кремлівські переговорники відмовилися підтвердити письмові зобов’язання щодо припинення вогню на Донбасі. На цьому переговори зупинилися.
Тепер Путін хотів послухати американців, які показали готовність запропонувати Москві значні поступки. У середині травня адміністрація Байдена зняла санкції з російського газогону до Німеччини «Північний потік-2», проти будівництва якого Україна та США довго виступали. Місяць по тому президенти двох найбільших у світі ядерних держав зустрілися на віллі на березі Женевського озера. Однак по майже двох годинах розмови прірва між ними залишилася настільки глибокою, що Путін відмовився брати участь у спільній пресконференції з Байденом. Вони не зуміли погодити навіть умови обміну в’язнями між США та Росією, що вже казати про архітектуру європейської безпеки, яка могла б угамувати страхи Путіна щодо розширення НАТО.
— Він досі непокоїться, що насправді ми прагнемо його знищити, — сказав після зустрічі Байден.
Дійсно, глибина страху й образи Путіна на Захід стала зрозумілою через місяць, коли він опублікував розлогий нарис на тему відносин Росії та України — або ж, як сформульовано у назві статті, «історичної єдності» двох народів. Спираючись на суміш запилюжених кліше від російських націоналістичних та імперіалістичних письменників, яких Путін вочевидь читав і перечитував у своїй ізоляції, він знову називає Київ матір’ю всіх російських міст, яку зіпсував і переманив підступний Захід. Путін детально розвинув свою ідею про Україну як «анти-Росію» — вона, мовляв, взагалі не країна, а інструмент, платформа, із якої Захід сподівається послабити та знищити російську державу. Цей сюжет, писав Путін, розвиватиметься незалежно від того, хто в Києві прийде до влади. «Західні автори проєкту „анти-Росія“ так налаштовують українську політичну систему, щоб мінялися президенти, депутати, міністри, але була незмінною налаштованість на розділення з Росією, на ворожнечу з нею».