— Ми побачили, де саме індикатори справді блимають червоним, — пояснював він. — Якби росіяни напали тоді, результат був би зовсім інакший.
Після зустрічі із Залужним чотири дні по тому генерали кинулися передислоковувати та маскувати військову техніку, щоб росіяни не вдарили по ній з повітря в перші години вторгнення. До того ж спробували влаштувати так, щоб жодна скинута на українські гарнізони бомба не застала військових в ліжках уві сні.
Не менш цінним для оборони України виявився психологічний ефект, який навчання справили на залучених солдатів. Фактично всі Збройні сили України кілька тижнів відпрацьовували дії на випадок нападу, зокрема й найгірший сценарій повномасштабного вторгнення.
— Вони психологічно налаштовувалися, — сказав міністр внутрішніх справ Денис Монастирський після інспекції одного з найефективніших формувань українських Збройних сил — Національної гвардії.
Підготовка тривала, Генеральний штаб інформував президента про хід навчань. Зеленський 16 лютого — за дев’ять днів до вторгнення — навіть відвідав розташоване на заході України Рівне, щоб простежити, як розгортається «Заметіль-2022». Залужний зранку провів президентові екскурсію навчальною базою, показав деяку західну зброю, зокрема протитанкові та протилітакові системи.
Однак всіх деталей своєї стратегії Залужний президентові та його помічникам не розкривав. Хвилювався через можливий витік інформації.
— Я боявся втратити елемент несподіванки, — пояснював мені Залужний. — Ворог мав думати, що ми й досі сидимо на звичних базах, куримо бамбук, дивимося телевізор і дописуємо у фейсбуці.
Невідомо, наскільки глибоко у військове та політичне керівництво проникли російські шпигуни. Якби вони дізналися, де українці розмістили виведені з баз війська та техніку, захистити їх від ракетних ударів не вдалося б, адже запасного варіанту не було.
— Я розумів, що матиму лише одну спробу, — казав Залужний. — То був мій єдиний шанс, і доки ми готувалися, я тримав язик за зубами.
Паралельно з проведенням «Заметілі» він підтримував регулярний зв’язок зі своїм американським колегою, генералом Марком Міллі. Тієї зими вони добре пізнали один одного, і Залужний захоплювався американцем через його твердість і досвідченість. Міллі, як і решта членів адміністрації Байдена, закликав українців призвати на службу військові резерви та мобілізувати всі доступні ресурси. Рекомендував також стратегію, характерну для європейських воєн попередньої доби: рити окопи й закладати мінні поля — що більше, то краще.
Залужний пробував пояснити політичну вразливість такого підходу. Окопи та укріплення сховати важко, а загальна мобілізація до війська обов’язково спровокує масову втечу цивільних, бізнесів і всіх, хто прагне уникнути призову до армії.
— Він усе торочив мені, що буде війна, будуть ракетні удари, хотів від мене певних заходів, — згадує Залужний. — Тільки я не міг до них вдатися, адже я лише головнокомандувач Збройних сил. Наді мною є верховний головнокомандувач, президент Зеленський, і вирішення багатьох питань залежить від нього.
Суперечка тривала, і Міллі попросив показати план, який розробив Залужний.
— Я спробував пояснити свою стратегію, а тоді злякався: а ну, як розповідаю те, про що ліпше мовчати?
Він боявся витоку інформації — як до росіян, так і до українського суспільства. Боявся також, що це дійде до Зеленського. Замість надіслати Міллі справжні деталі своєї стратегії, вирішив показати фальшивку.
— Нічого кращого на думку не спало.
Пізніше генералові буде соромно за те, що він обманув найважливішого союзника. Після війни, сказав Залужний, Міллі матиме повне право «перехилити мене через коліно та дати батьківського прочухана».
Рано-вранці 19 лютого Зеленський піднявся на борт президентського літака і вирушив у свою останню на найближчі місяці закордонну подорож. Наважитися покинути Україну в нинішніх обставинах було непросто. На кордоні стояло вже близько двохсот тисяч російських військових, і застереження щодо їхніх планів звучали зловісно як ніколи. Вирушаючи за кордон, Зеленський ризикував подарувати Росії негайну перевагу. Російська пропаганда заявить, ніби президент втік через наближення тотальної війни. Російські винищувачі можуть заблокувати його повернення, а російські маріонетки в Києві, на чолі з Віктором Медведчуком, швидко заповнять вакуум влади. Що ще гірше — якщо президента на початку вторгнення не буде поруч, урядові чиновники теж не почуватимуться зобов’язаними залишатися на своїх постах.