Три роки по тому початок вторгнення дещо послабив напругу у їхніх взаєминах. Навесні 2022 року «Українська правда», як і її основні конкуренти, зробила паузу в політичних розслідуваннях. Редакція Мусаєвої хотіла продемонструвати солідарність і повагу до президента у часи тотальної війни, а також зосередитися на куди нагальніших питаннях національної оборони. Однак незабаром видання знову почало писати про чвари всередині президентської адміністрації, чим нажило собі багато ворогів на Банковій. Найболючішою темою для Зеленського з командою була їхня неспроможність передбачити масштаби вторгнення — та спроби приховати застереження, що надходили від військових. Будь-які публікації про незгоди між президентом і головнокомандувачем також викликали на Банковій лють.
— Нам кажуть, що ми токсичні, що пишемо лише брехню, — розповідала Мусаєва. — Проте конфлікт між ними та Залужним дійсно є. Вони поводяться так, ніби в нас може бути лише один герой, і це — Зеленський. Жоден інший.
За кілька тижнів по тому, коли до Києва повернулося чимало її друзів та колег, Мусаєва вирішила відсвяткувати день народження вечіркою у своїй квартирі в середмісті; запросила й мене. Гостями були переважно активісти та репортери. Багато хто не бачився місяцями та потребував часу, щоб звикнути до святкової атмосфери. Серпанкове світло, що лилося крізь вікна, дзвін келихів, букети квітів — усе сприймалося напівзабутим сном, надто безхмарним серед кошмару війни.
Були тут новоспечені військові ветерани, які на початку вторгнення пішли воювати добровольцями. Дехто з’явився на вечірці в однострої. Один письменник носив на ремені особисту зброю. Він сказав, що минулого тижня повернувся з фронту, а після третього чи четвертого келиха віскі заплющив очі й почав описувати, як ледь не загинув під вогнем російської артилерії, як мріяв закопатися в землю, а вона здіймалася в нього під животом і підкидала в повітря щоразу, як поруч влучала міна. Кількох побратимів убило. Решта, коли обстріл вщух, зірвалися на ноги та побігли далі до позицій росіян.
— Там пекло, — казав письменник, обводячи поглядом залиту сонцем кімнату. — І ніхто тут про це не знає. Ніхто насправді не знає. — Він знову заплющив очі. — Дуже важко повертатися звідти й бачити, як ви, люде, вино цмулите. А тоді я думаю: «За це ж ми й б’ємося — щоб отаке життя існувало».
Двоє молодиків на балконі курили електронні сигарети й обговорювали тонкощі російських артилерійських систем — напевно, таким самими тоном хіпстери в Брукліні розмірковують про підвищення орендної плати чи проблеми з паркуванням. Радіус ураження ракети «Калібр», той факт, що надзвукові снаряди перед влучанням не чутно, — того літа серед міленіалів Києва це стало звичною темою для розмов. Єдиною темою, яка привертала ще більше уваги, була політика — і в цьому товаристві Зеленського недолюблювали. Між тостами та зустріччю новоприбулих гостей Мусаєва познайомила мене зі своєю подругою, теж журналісткою. Це була Мирослава Гонгадзе, вдова першого головного редактора «Української правди». Вона місяцями діймала президента проханням про інтерв’ю — і, як і сотні інших, була проігнорована.
— Не будьте до нього надто великодушним, — порадила мені. — Ви не знаєте, ким він стане.
РОЗДІЛ 20. ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Перші місяці вторгнення український народ бачив генерала Залужного нечасто. Він був помітно відсутній на телемарафоні. Якщо десь і з’являвся, то зазвичай на світлинах, що розліталися соцмережами: генерал стоїть на колінах перед труною загиблого солдата, править весілля військовослужбовця, перебуває на блокпосту разом із підлеглими. Фан-сторінки Залужного налічували сотні тисяч підписників. Газети називали його залізним генералом. Портрети набивали на футболках, що продавали як сувеніри. Під час єдиного інтерв’ю, яке Залужний дав до вторгнення, у вересні 2021 року, він жодним чином не проявляв жаги до влади, у якій його підозрювали деякі посадовці в Офісі Президента. Навпаки, під уважним поглядом камер, видавалося, зіщулювався, ніби соромився своєї великої статури. Тож коли за п’ять місяців від початку вторгнення я почув, що залізний генерал хоче поспілкуватися, це мене здивувало.