— Важчої роботи годі було й придумати, — згадував Залужний про той період. — Ми мали повалити всю радянську систему контролю.
Коли Зеленський заступив на посаду, він, якщо й знав про ці реформи, то дуже мало, а Залужний намагався не перевантажувати президента деталями.
— Така в мене звичка. Дружина мені через це часто хвоста накручує. Каже, ніби я маю три способи щось пояснити: один — для нормальних людей, другий — для напіврозумних, а третій — для недоумків.
На оглядовому майданчику генерал відчував, що відстежувати через бінокль нюанси навчань Зеленському важко. Маневри потребували часу для розгортання, а президентська адміністрація, яка для висвітлення події запросила репортерів, хотіла чогось видовищнішого. Побачити навчання прилетіли також військові радники з Америки та Європи — і тепер юрмилися на майданчику разом із командою президента. Щоб додати події яскравості, Залужного попросили в останню хвилину внести до програми ще один пункт — демонстрацію ракети «Джавелін». Він неохоче погодився.
«Джавеліни», американська зброя вартістю майже чверть мільйона доларів за постріл, стала символом підтримки України з боку США. Адміністрація Обами відмовлялася постачати ці протитанкові комплекси — пояснювала це побоюваннями ескалації з росіянами. Однак 2017 року, за президента Трампа, США нарешті відвантажили певну кількість «Джавелінів». Вони були переносними й високотехнологічними, нагадували громіздкий ручний гранатомет і мали настільки досконалу систему наведення, що солдат міг, згідно з рекламними матеріалами, «вистрелити й забути». Утім, гасло вводило в оману. Використовувати «Джавеліни» було нелегко, і мало хто з українців встиг цьому навчитися. Вводячи цю зброю у гру, Залужний нервував.
— Ідея була не моя, — сказав він мені. — І вона не спрацювала.
Морський піхотинець налаштував приціл, віддав комп’ютерові команду «вогонь» — і нічого не відбулося. На оглядовому майданчику запанувала тиша. Ракета виявилася несправною. Або, можливо, солдата не навчили користуватися цим комплексом. Хай там як, Зеленський та решта присутніх подивилися на Залужного.
— Тоді опустили голови, розвернулися й пішли геть.
Ця невдача затьмарила блискучий виступ військовослужбовців, які у виснажливу спеку доклали до виконання маневрів усіх сил. Після завершення навчань президент із супроводом спустилися з оглядового майданчика та пішли до їдальні — обідати гречкою та курячим фрикасе. Мовчання гостей було для Залужного гіршим за будь-яку догану.
— Для мене це означало: ти нікчема, збирай речі та зникни з очей.
Він був певен, що в президентському офісі його назавжди запам’ятають як «невдаху з дефектним „Джавеліном“».
Історія, розказана без жодних образ, кумедна байка з далекого минулого, схоже, ілюструвала часте розчарування, яке супроводжувало Залужного на посаді головнокомандувача.
Він ясно показав, що політики з генералами — незручні партнери. Вони рідко одне одного розуміють та краще дають з усім раду, коли не стоять одне в одного на шляху. Залужний сприймав Зеленського як втілення держави та поважав мужність та лідерські якості, проявлені президентом із початком вторгнення.
— Він — верховний головнокомандувач, і для мене символ, бос.
Однак армія найкраще функціонує під командуванням професіоналів, і навчати президента керувати Збройними силами не було сенсу.
— Він має знатися на військових справах не більше, ніж на медицині чи зведенні мостів, — сказав Залужний.
Із наближенням вторгнення офіс президента все активніше долучався до справ війська. Чиновники наполягали на тому, щоб Залужний не лякав населення, і невдовзі він перестав питати дозволу на кроки, які вважав необхідними, як-от пересування сил під час навчань «Заметіль». Не інформував президента про деталі підготовки до війни. Не лише через необхідність у секретності, а й через побоювання, що Зеленський із командою втрутяться і все зіпсують, як під час навчань 2020 року.
З початком вторгнення вони найефективніше ладнали, коли Зеленський тримався лише своєї спеціалізації — масових комунікацій, закордонних справ — і переконував союзників надавати Україні потрібну зброю. Однак разом із тим, як паніка в Києві вщухала, а росіяни відступали, Зеленський почувався все впевненіше. Він визначав власні військові пріоритети, і вони не завжди збігалися з пріоритетами Залужного. Невдовзі тріщина між генералом і президентом поглибшала, і вони почали конфліктувати.