В Україні люди святкували обмін полоненими як тріумф, що підійматиме моральний дух у найтемніші дні зими. В Росії це виставило Путіна слабким, нечесним щодо своїх мотивів і байдужим до жертв російських військових, тоді як Зеленський продемонстрував відданість своїм військам і здатність переграти росіян за столом переговорів. Видавалося, у війні стався черговий поворот. На фасаді Київської міської ради багато місяців висів банер «Free Mariupol Defenders». Тисячі оборонців досі перебували в російському полоні. Проте Зеленський виконав обіцянку врятувати життя їхніх командирів, а незабаром сотні інших бранців повернуться додому в результаті обмінів під контролем Єрмака. Навіть критики президента аплодували цьому успіхові, а коли пил над полем бою на Харківщині осів, рішення Зеленського про цей контрнаступ стало видаватися слушним. Перемогу України в битві за Київ багато спостерігачів досі вважало військовим дивом. Однак битва за Харків продемонструвала, що Україна, оснащена зброєю та розвідданими із Заходу, може протистояти збройним силам Росії та потенційно перемогти їх.
Утім, серед вищих військових аплодували не всі. Старші офіцери продовжували нарікати на те, що Зеленський із командою відтягнули ресурси з південного фронту, затримавши надважливий наступ у напрямку Криму. Дехто вважав, що участь генерала Сирського в керівництві Харківським наступом — це прояв кар’єризму та порушення субординації. Скидалося на те, що офіс президента готує Сирського до повного командування Збройними силами: організовує для нього інтерв’ю, надає чимало ефірного часу в телемарафоні. Натомість генерала Залужного тримали далі від глядацьких очей, забороняли йому їздити на передову або вільно спілкуватися з військом на публіці. Під тиском опинився і його помічник, полковник Носков. Офіс президента спонукав Залужного звільнити Носкова, а Служба безпеки України (СБУ) влаштувала йому допит та перевірила на поліграфі. Агенти СБУ розпитували полковника про його зв’язки з політичними опонентами Зеленського та російськими спецслужбами. Жодних обвинувачень висунуто не було, але така прискіплива увага з боку спецслужб змусила Носкова триматися в тіні. Він більше не з’являвся поруч із Залужним під час його зустрічей або відеорозмов із президентом.
— Я відійшов убік, за межі кадру, — сказав мені полковник.
У відповідь на запитання про взаємини із Залужним президент й надалі заперечував будь-які наміри звільнити головнокомандувача. Однак для військових і близького оточення Зеленського конфлікт між ним та генералом був секретом Полішинеля. Давній друг президента Юрій Тира почув про це від військових, коли постачав їм припаси та організовував концерти на передовій. Я приїхав до нього додому одного пізнього вечора в листопаді, Тира тоді готував показ чергового комедійного шоу на Донбасі. Через останні ракетні удари росіян у районі під Києвом, де мешкав Тира, не було ні електрики, ані мобільного зв’язку, а гуркіт дизель-генератора біля будинку перекривав усі звуки, тож мені довелося хвилин двадцять гупати у ворота. Нарешті Тира з’явився на під’їзній доріжці та запросив мене до захаращеного гаражу. Тут горою височіли ящики з гуманітарною допомогою та спорядженням, коробки з інструментами, попільнички, переповнені недопалками. У гаражі в очікуванні ремонту стояла розбита карета швидкої допомоги, стіни вкривали подяки від численних військових загонів. Найдавніші були ще з часів комедійних виступів, які 2014 року Тира допомагав організовувати Зеленському в зоні бойових дій — і які допомогли переконати його балотуватися в президенти. Видавалося, то було в минулому житті, сказав Тира. Тоді військовослужбовці бігли обійматися із Зеленським, намагалися носити його на плечах. Нині ж солдати поважали рішення Зеленського залишитися й керувати країною, що веде війну. Однак чутки про його конфлікт із генералом Залужним змусили багатьох офіцерів засумніватися в намірах президента, і через це Тира опинився у складному становищі.
— Народ там постійно мене запитує: ти з президентом чи із Залужним? — розповів він. — Тобто або-або.