Можливо, десь — найімовірніше, у кутиках його очей — ще ховався натхнений юний Зеленський із комедійної спільноти Кривого Рогу. Однак я майже не бачив слідів його присутності, коли Зеленський проходив рядами зали засідань Палати представників. Легкість і розкутість, притаманні його тілу в юності, не витримали впливу війни. Хода стала важкою, плечі — напруженими, немов у бульдога, що прямує на бійку. Одягнений у вже звичний армійський зелений светр, він заявив із трибуни Конгресу — Україна виграла ту частину війни, яка має найбільше значення.
— Ми перемогли Росію в битві за думки.
Не лише за думки українців, а й за думки всіх тих народів, які колись боялися Росії та жили під впливом її пропаганди.
— Російська тиранія втратила контроль над нами й більше ніколи не впливатиме на наші думки.
Однак війна за життя та землю в Україні далека від завершення. Епіцентр битви за Донбас перемістився в Бахмут, який Зеленський відвідав напередодні поїздки у Вашингтон.
— Кожен сантиметр тієї землі полито кров’ю, — сказав він членам Конгресу.
Командир російської групи Вагнера Євген Пригожин згодом визнає, що в битві за це місто, де до війни мешкало лише сімдесят тисяч людей, втратив близько двадцяти тисяч бійців. Для оборони Бахмуту Зеленський потребував більше артилерії, а також танки, винищувачі та зенітні ракети — усе це США із союзниками відмовлялися надавати. Вони ще не подолали власного страху перед російською ескалацією. Щоб допомогти їм це зробити, Зеленський привіз подарунок — бойовий прапор від військових з Бахмуту із їхніми посланнями, сповненими надії та стійкості.
— Нехай цей прапор буде у вас, пані та панове, — звернувся Зеленський до зали. — Він символізує нашу перемогу в цій війні.
Спостерігаючи з балкона, я нарахував тринадцять овацій стоячи, а далі просто збився з рахунку. Після засідання один сенатор сказав мені, що за всі тридцять років своєї роботи на Капітолійському пагорбі не пригадує жодного випадку, коли б іноземний лідер отримував такий захоплений прийом. Дехто з правих республіканців і шанувальників Дональда Трампа відмовився вставати чи аплодувати Зеленському, але він мав двопартійну та надзвичайно чисельну підтримку протягом усього року. Конгрес ухвалив виділення 113 мільярдів доларів на допомогу Україні 2022 року, із них 67 мільярдів — на оборону. (Для оцінки масштабу — у попередні роки середній обсяг економіки України становив менш як 200 мільярдів). Найбільший разовий пакет американської допомоги вартістю 40 мільярдів ухвалили в Палаті представників 368 голосами проти 57, а у Сенаті — 86 проти 11. Так Україні виділили навіть на 7 мільярдів більше, ніж просив Білий дім.
— Чи цього достатньо? — запитав Зеленський у промові в Конгресі. — Відверто — ні.
Хтось у залі зреагував на це смішком. Хтось скривився від хуцпи Зеленського. Він говорив ще кілька хвилин — і закінчив ефектним розчерком, що стало його своєрідною ораторською візитівкою. Звернувся до випадку з історії своїх слухачів. У 1777 році під час битви за Саратогу американці здобули вирішальну перемогу над британцями у війні за незалежність. Незабаром Україна зробить те саме під Бахмутом, сказав Зеленський, але їй потрібна допомога.
— Ми стоїмо, ми боремося, і ми переможемо, бо ми разом — Україна, Америка та весь вільний світ.
Зала вкотре вибухнула оплесками, члени Конгресу схвально кричали та вигукували: «Слава Україні!».
Після промови президент у Вашингтоні не затримався. Того ж вечора поспішив зі своєю командою назад на літак. Я залишився. Настав час припинити збирати матеріал для цієї книги та почати її писати. Війна не закінчилася — навіть і близько. На обрії не з’явилося ні просвіту, ані чіткого плану. Утім, чоловік у її центрі, на мою думку, завершив трансформацію в лідера воєнного часу — і надалі ним залишиться. Він довів, що в цій війні його талант шоумена не менш цінний, ніж тактичний геній українських генералів. Вони потребували одне одного, і Зеленський служив їм — виступав із сильними промовами на всіх політичних майданчиках світу; улещував і надихав своїх колег на Заході сприймати цю війну як власну; сотні днів без упину вів дипломатичний марафон, долаючи супротив тих, кого й досі жахала Росія. Не давав жодного натяку на те, що відчуває страх, хоча їм із родиною було чого боятися.