Неможливо розповісти про все, що відбулося за цей час, від 13 лютого, коли вас заарештували, до сьогодні, коли ви постанете перед взводом стрільців. Нехай історія віддасть належне мені й моїй праці. Можливо, одного дня вона відновить справедливість і щодо вас, хоча насправді я маю дуже великі сумніви щодо цього. Адже вас не тільки несправедливо звинуватили в шпигунстві; ви та, хто насмілився кинути виклик усталеним нормам. Такого не пробачають.
Проте вистачить і сторінки, щоб усе підсумувати: вони намагалися відстежити походження ваших грошей, але дуже швидко поставили на цій інформації штамп «секретно», адже дійшли висновку, що таким чином скомпрометують багатьох високопоставлених чоловіків. Ваші колишні коханці, усі без винятку, сказали, що не знають вас. Навіть той росіянин, якого ви кохали й до якого були готові поїхати до Віттеля, незважаючи на можливі підозри й ризики, з’явився в суді із зав’язаним оком і прочитав французькою свої свідчення. Цей лист він прочитав із єдиною метою — привселюдно вас принизити. Магазини, у яких ви робили покупки, одразу підпали під підозру, а деякі газети навіть намагалися публікувати інформацію про не сплачені вами борги, попри ваші постійні запевнення, що ваші «друзі» просто розкаювалися, що зробили подарунок, і різко зникали, нічого не заплативши.
Судді мали вислуховувати фрази Бушардона на кшталт: «У цій війні чоловіків і жінок усіх чоловіків, хай якими б досвідченими вони були в хитрощах, завжди легко обводять круг пальця». Видавав він й інші перли, наприклад: «У цій війні простий зв’язок із мешканцем країни-ворога вже стає підозрілим і вартим осуду». Я писав до голландського консульства з проханням надіслати якийсь одяг із залишеного в Гаазі, щоб ви могли постати перед судом у пристойному вигляді. Однак, на мій подив, незважаючи на часті публікації в газетах вашої батьківщини, уряду Голландії повідомили про судовий розгляд лише того дня, коли він розпочався. В усякому разі, вони ніяк не допомогли мені — боялися, що це зашкодить статусу «нейтральної» країни.
Побачивши, як ви заходите до зали суду 24 липня, я зрозумів, що битва програна й залишається тільки гідний відхід. Ви увійшли з неукладеним волоссям й у збляклому одязі, однак крокували твердо, з високо піднятою головою, не приймаючи привселюдне приниження, котре вони підготували для вас. Ви зрозуміли, що битва добігла кінця й вам залишилося тільки гідно піти. Кілька днів тому маршал Петен відправив на розстріл безліч солдатів за обвинуваченням у зраді, бо вони відмовилися йти в атаку проти німецьких кулеметів. Французи постали перед суддями за спробу кинути виклик смерті…
Досить. Немає сенсу й далі розмірковувати над тим, що точно переслідуватиме мене все життя. Я оплакуватиму вашу смерть, я ховатиму свій сором за помилки, яких припустився в незрозумілих моментах, або за думки, що справедливість під час війни і миру однакова. Я нестиму цей хрест, але, щоби вилікувати рану, потрібно припинити чесати заражене місце.
Проте ваші обвинувачі нестимуть іще важчий хрест. Хоча сьогодні вони сміялися й вітали одне одного, настане час, коли цей фарс викриють. І навіть якщо цього не станеться, вони знають самі, що засудили невинну людину, бо потрібно відволікти народ, — так само наша революція, перш ніж принести Свободу, Рівність і Братерство, мусила встановити гільйотину на площі й розважити кров’ю тих, у кого не було хліба. Вони прив’язали одну проблему до іншої, гадаючи, що нарешті знайшли рішення, але насправді створили важкий ланцюг із міцної сталі, що стане їхнім тягарем на все життя.
Є один грецький міф, який завжди мене зачаровував, і він, гадаю, дуже добре описує цю історію. Жила собі гарна дівчина, якою всі захоплювалися і яку водночас побоювалися, бо вона здавалася занадто незалежною. Її звали Психеєю.
Батько Психеї впав у розпач, що його донька залишиться старою дівою, тож пішов за порадою до бога Аполлона, який згодився розв’язати цю проблему: Психея мусила вдягнути жалобний одяг і піднятися на самоті на вершину гори. На світанку з нею мала одружитися змія. Цікаво, що на своїй найвідомішій світлині ви зображені якраз зі змією на голові.
Але повернімося до міфу: батько виконав наказ Аполлона — відправив доньку на вершину гори. Там, сповнена жаху й змерзла, вона заснула, впевнена, що її смерть близько.
Проте наступного ранку вона прокинулась у гарному палаці, ставши королевою. Щоночі вона зустрічалася зі своїм чоловіком, однак він зажадав від неї виконання однієї вимоги — повністю довіряти йому й ніколи не дивитися на його обличчя.