— Архітектором, — відповів Андрій. — Головним архітектором району.
— Ого… — здивувався Вадим. — Стає по-справжньому цікаво. І доказова база, гадаю, з’явиться. А зараз хто замість нього архітектурою керує?
— Віктюк. Непоганий хлопець, — Щерба взяв зі столу пляшку і почав відкорковувати.
— Познайомиш?
— Навіщо? — не зрозумів Андрій.
— Здається, бачу я природу фатальних пригод вашого покійного мера..
— А воно тобі треба? — вигукнув Щерба, так і не наливши. — Своїх проблем бракує? Навіщо розбиратися у причинах смерті людини, про яку вже всі забули?!
— Ну, я ж тут не мушу нудьгувати, поки ти останні штани продаватимеш!
Знизавши плечима, він рішуче рушив до дверей.
Цекало швидко йшов через лікарняний двір, дивлячись під ноги й обминаючи глибокі калюжі. Задумана і невесела Оленка вийшла з терапевтичного корпусу, проте, одразу пожвавилась, побачивши Ігоря.
— Доброго дня, Ігоре Миколайовичу! Як пообідали?
— Оленко! — посміхнувся той. — Який там обід… Ходив на виклик до лежачого хворого. А ти до мами приходила? Вже до занять приступила?
— Вашими стараннями, — посміхнулася дівчина.
— Здоров’я в нормі?
— Абсолютно. Навіть шраму майже не видно. От за це я вам так і не подякувала. Мені Дольний розповів, що ви навіть у критичній ситуації не збільшили розріз.
— А це вже якраз не на мою користь, — похитав головою Цекало. — Це називається діяти проти правил. А правила у хірургії не одне покоління розумних людей складало. У таких випадках ріжуть без вагань і про красу не думають.
— А ви подумали, — заперечила вона. — Дякую.
— Таку гарну дівчину не зіпсував би навіть великий рубець. Але, як вийшло, так і вийшло.
— Ви справді так вважаєте? — зраділа вона.
— Звичайно.
— А я ходила папери оформляти, — похвалилася Оленка. — Після першого курсу практику у нашій лікарні проходитиму.
Попрощавшись, Ігор пішов далі та за кілька кроків обличчям до обличчя зустрівся з Ладою. Бажання розмовляти не було, проте довелося.
— Привіт кращим хірургам, — не без сарказму промовила вона.
— Привіт, — сухо відповів Цекало.
— А ти молодець, — скривилася вона. — Усе підряд гребеш.
— Про що ти? — не зрозумів Ігор.
— Як же ж… І маму, і доцю. Обох одразу.
— Кому що, а курці просо… — пробурмотів Цекало, прискорюючи ходу.
— А ченцем прикидався, — кинула вона йому навздогін. — Дивись, вдавишся!
Знервована, Лада пішла швидше, не надто звертаючи увагу на калюжі, і біля виходу наздогнала Оленку. Велика й глибока калюжа розлилася майже на увесь прохід, і хтось завбачливо кинув у неї дошку, яка ледве вгадувалась на поверхні.
— Ой, пробачте, — голосно промовила Лада, штовхаючи боком Оленку, яка вже стала на кінець дошки.
Втративши рівновагу, Оленка зашпорталася і, скрикнувши, впала у калюжу. На шум прибіг Цекало.
— Ти що, зовсім здуріла? — закричав Ігор. — Розум втратила?
— Що? Я ж «випадково»! Пробач… — виправдовувалася вона.
— Бачив я це випадково! — обурювався Ігор.
— Не кричи, а краще допоможи дівчині! — звела брови Лада.
— Ну, ти й стерво! — просичав Ігор. — Вона ж після операції!
— Ой, вона ще десять років буде «після операції», — засміялася Лада, зникаючи у проході.
Піднявши Оленку, Ігор підвів її до лавки і накинув на плечі свою куртку.
— Навіщо ви? Замастите! — крізь сльози промовила дівчина.
— Дрібниці. Виперу, — заспокоював Ігор. — Не плач тільки. Нічого не болить?
— А чому має боліти? — намагалася жартувати дівчина. — Про операцію я вже майже забула, права ваша подруга.
— Хай Бог милує від таких подруг! — обурився Ігор. — А за тебе я, напевно, ще довго хвилюватимуся.
— Не варто, — промовила Оленка. — У вас багато пацієнтів. А я все-таки вас підставила. Їй не сподобалося, що ми розмовляли.
— Це її проблеми. Я приводу не давав, — упевнено відповів Цекало.
— Ну, мені ви також не давали, — не згодилася вона. — Але собі не накажеш.
— Ти права, — згодився Ігор. — Собі не накажеш. Слухай, припиняй мені викати. Я що тобі — старий дід? Давай по-простому.
— Давай, — тихо промовила дівчина.
Щерба намагався триматися природно, проте насправді почувався як на голках. Віктюк також не міг приховати здивування, викликане несподіваним візитом. Проте давнє знайомство і вдячність змусили його піти на контакт з травматологом, завіривши, що про цю розмову не розповість нікому, включаючи надокучливого слідчого, який останнім часом просто таки напосівся на головного архітектора.