— А чим він був відомий? Ну, ще як ваш попередник? — допитувався Вадим.
— Та особливо нічим, — розвів руками Віктюк. — Наша робота паперова. Це Гауді в Барселоні шедеври вигадував. Ми ж проектуємо банальні речі. Погоджуємо, узгоджуємо. Казали, до нього за підписом без конверта можна було не приходити, та й на забудовах добре мав. Але це лише розмови. Я сам не бачив. А як начальник… Нічого поганого не скажу. Хоча, як став головою, мене не надто хотів на цьому місці бачити.
— Як же ви районним стали? — запитав Лужний.
— В обласній архітектурі мене підтримали. О! — несподівано згадав Віктюк. — Як я забув! Він якраз керував, коли у вас в лікарні якийсь корпус добудовували! Я до того не мав відношення, але це ще за старого головного лікаря розпочалося. І саме Замрига тоді цим займався. Особисто проектував добудову. А потім, як Союз розпався, старих керівників порозганяли — і ваш теперішній Костогриз прийшов. То ніяк вони порозумітися не могли. Враження складалося, що це будівництво століття.
— Може і так, — невизначено гмукнув Лужний.
— А тепер як з’ясувалося, що документація пропала, мені самому цікаво стало — що ж там добудовувалося. Але вже не подивимося. Ніяк.
— І все-таки, — розпитував Вадим. — Що ж добудовувалося? Ви бували на місці і з Костогризом не раз говорили, якесь уявлення маєте, нехай і не в деталях.
— Не подобається мені ваш інтерес, хлопці, — зітхнув архітектор. — Ви питаєте, слідчі, ще дехто…
— Хто ж іще?
Обоє лікарів застигли у німому запитанні.
— Навіть військком наш. Причепився, наче кліщ. Ну і ще… Але це вже нікому, я тебе прошу, Андрію, — попросив Віктюк. — Я про це навіть слідчому не казав.
— Давай, не тягни… — заохочував Щерба.
— Є у мене знайомий один, в обласному центрі живе. Не бідний, одне слово. Якось приїхав… навіть без попередження, з якимсь чоловіком. І той питав про цю документацію. Хотів подивитися, копію зробити… От у такому дусі.
— А це було до чи після пропажі?
— На щастя, після, — зітхнув архітектор. — Тож я не міг їм нічим допомогти. А як про слідство розповів, вони й забралися. А те, що ви про добудову питали… Ну, у головному корпусі велися роботи. Добудували флігель, що до «швидкої» виходить, плюс над ним і центральною частиною ще один поверх зробили. Ну, ви розумієте, про що я. Кабінет вашого головного там і ще щось, не знаю.
— А у підвалах роботи не велися?
— Майже ні, — відповів упевнено Віктюк. — Хіба щось дрібне. А чого ви цікавитеся?
— Довго розповідати, — відмахнувся Щерба. — Хоч як би там було, дякуємо. Не хвилюйся — про тебе ніде ані слова.
Запевнення звучали цілком щиро, та все-таки Віктюк провів їх неспокійним та підозріливим поглядом. Лікарі ж, вийшовши на вулицю, зупинилися й не змовляючись, закурили.
— Бачиш, як усе вимальовується? — дивувався Вадим. — Замрига переслідував якусь особисту мету на цьому будівництві. Потім подбав, щоб зникла документація. Згодом спохопилися серйозні люди і, зрозумівши, хто міг забрати папери, почали на нього тиснути. В результаті це скінчилося для нього погано. А леді твоя встрягла у це випадково.
— І що далі? — запитав Андрій. — Що це нам дає?
— Поки що важко сказати, — стенув плечима Лужний. — Ми отримуємо нагоду розібратися у чиїхось комбінаціях, які стосуються нашого закладу. Можливо, з цього вдасться витягти якусь користь. Принаймні, у тебе з’явиться шанс наполовину полегшити життя своїй міледі — відмазати її у слідства.
— А в тебе? — запитав після паузи Щерба.
— А що менше в неї буде проблем, то більше з’явиться можливостей подбати про моє благополуччя, — розтлумачив йому Вадим.
— Усе воно якось застигло, — плакався Костогриз. — Слідство ваше, ну, тобто наше, у мертвій точці зупинилося, розумієте? Наче й зрушення є, наче щось знаємо, а до кінця довести не можемо. Треба щось форсувати, інакше так і сидітимемо. А тут ще нові гризоти додаються.
— Наприклад? — зацікавився Валігура.
— Наше, галузеве, — зітхнув головлікар. — Післязавтра новий начальник управління приїжджає. Попередній був не подарунок, а цей взагалі безголовий. Їде перевіряти, як у нас медична реформа просувається.
— А як вона просувається?
— Спитай щось легше, — махнув рукою Костогриз. — Схоче на якусь дільничну лікарню поїхати, оцінити як в результаті їхніх експериментів медицина до народу наблизилася. Чи є там кардіограф, апарат УЗД, інструментарій для пологів…