Вадим виходив з будинку надзвичайно збуджений. Він вже забув про полювання на привида і поважну комісію. Перед очима стояла картина, як годину тому звідси виходив Вересюк. Схоже, саме з ним Журбенко розглядав зображення невідомих. Ще один колега, який міг би допомогти вирішити його проблему. От тільки, чи не поведеться він так само, як Щерба?
Ті, хто був поруч, підхопили голову обладміністрації під пахви. Костогриз із Полянською миттєво опинилися поруч. Моцур зблід і трусив руками.
Поклавши його просто на доріжці, Костогриз намагався дістатися до того, що застрягло в горлянці. Але зусилля були марними. Тіло начальника конвульсивно смикалося, він намагався набрати у легені повітря, проте не міг навіть кашляти.
— Григорію Віталійовичу, давайте у медпункт! — тормосила його Полянська.
— Який медпункт? — визвірився той. — Несіть до машини! Бігом! До медпункта десять хвилин, до шпиталю — п'ятнадцять. Що ми тут зробимо?!
Свита насилу підняла Моцура і потягла до джипа.
— Та не до вашої! До нашої! — репетував головлікар, проте його ніхто не слухав.
Моцура загрузили на заднє сидіння джипа і Костогриз, нікого не питаючи, сів поруч із ним, намагаючись тримати щелепу, аби постраждалий хоч трохи втягував повітря. А шмат пирога провалювався дедалі глибше. Чорна «беха», розганяючи гусей і виборців, летіла не розбираючи дороги.
— Не так швидко! — кричав головлікар. — Бо не доїдемо!
На передному сидінні Полянська набирала Дольного, проте покриття не було. Сигналячи, джип робив останній поворот до лікарняного подвір’я.
— Обережно! Тут ями! — несамовито волала Полянська.
Та було пізно. Водій гнав попри лівий паркан, у той час як належало притискатися до правого. Удар страшної сили підкинув машину і під низом щось заскреготало. Кабіну перекосило і «БМВ» вкляк поперек вулиці.
— Я ж просив! — загорлав головний. — Виходимо! Перевантажуймо!
— Наші лише на в’їзді! — мало не плакала Полянська.
— Викликаємо машину з лікарні!
Процедура затягнулася на десять хвилин. Пацієнт ледве дихав і обличчя його набувало синюшного відтінку. Дольний чекав напоготові і, поклавши пацієнта на ліжко, одразу почав інтубувати. Медсестра вводила у вену ліки. Руки Моцура розслабилися і безсило звішувалися додолу.
Костогриз марширував коридором, готовий молитися усім богам, яких знав. В голову лізли зловісні асоціації з Замригою.
— Все, бачу, — сказав Дольний. — Зараз витягну. Якраз у гортані. Дайте корнцанг!
Злощасний шматок вилетів з рота пацієнта разом з рідиною, обливши халат лікаря.
— Аспірація! — спохмурнів Дольний. — Шлунок був повний! По дорозі затягувало блювотіння в легені. Відсмоктувач, швидко!
Костогриз зблід і схопився за серце. Дольний усе згадав і сам.
— Де ваш відсмоктувач?! — заволав начальник обласного управління. — Де?!
— Там, де ви наказали, — несподівано спокійно відповів Костогриз. — Розібраний, запакований в ящик і чекає, щоб оцей встав і подарував колективу привселюдно.
У того відібрало мову. Здавалося, він і сам зараз ляже поруч з Моцуром. У дверях з’явився Хижняк, який притягнув інший відсмоктувач з операційної. Апарат загудів. Дольний швидко очистив бронхіальне дерево, і апарат почав дихати за пацієнта. Іншою трубкою тепер очищували шлунок.
За півгодини прибув реанімобіль з центру екстреної допомоги. Колотнеча продовжувалася ще п’ять годин. Моцур вже дихав сам, гемодинаміка стабілізувалася, проте ніхто з високваліфікованих гостей ще довго не наважувався взяти на себе відповідальність за транспортування хворого, бо в медицині можна стати цапом-відбувайлом незалежно від посади та кваліфікації.
Лише ввечері район зітхнув спокійно. Дмитрика зловили й відходили по задниці висмикнутим з мітли пруттям, і на дев’яту годину вечора він міцно спав, зайвий раз впевнившись, що правди на світі немає, адже усе село говорило, що поважного дядька з області спіткала кара Божа, проте побили за це його, Дмитра. У райраді місцеве начальство довго вирішувало, чи варто відвідати гостя-невдаху в обласній лікарні. Як «за» так і «проти» було достатньо, того й засиділися допізна.
Було вже пів на десяту, коли, повернувшись з кабінету головлікаря, Дольний обвів поглядом палату, у кутку якої, здіймаючи потужні груди, мирно похропував увесь з ніг до голови татуйований Головко, який ще учора намагався перетяти собі вени. В іншому кутку виходив з алкогольної коми Будейко, на плечі якого красувалося татуювання «Маша» поруч із простромленим серцем.