— Ну що, він чи ні? — задоволено спитав Лужний. — Кажіть. Фабіровський? Якщо ні — маємо відпустити.
— Я вам відпущу! — вигукнула баба Жанна і чкурнула на своїх покручених артритом ногах до клізмовочної.
— За шваброю, — зі знанням справи припустила Женя.
Тільки Люба чекати не схотіла.
— Ах ти ж, негіднику… А кажуть — дурний! — підхопивши однією рукою вже солідний, як для такого терміну, живіт, а іншою піднявши вилогу плаща, вона несподівано розбіглася і завдала копняка в спину удаваного привида, тобто під задницю Штунди.
— Ой! — вимовив Щерба, відступаючи назад після того, як нещасний ткнувся головою в його черево.
— Все, швабра відміняється, — припинив екзекуцію Вадим. — Тягни його на кухню, бо жінки порвуть. Ще за самосуд відповідатимемо. Нехай Костогриз з ним розбирається.
Назад Рябокінь біг іще швидше, адже цінність звукозапису не йшла у жодне порівняння зі знімками рудого пса. Принаймні, він на це сподівався. Зачинившись в архіві й увімкнувши чайник, правдоборець весь перетворився на слух.
Як і очікувалося, перший запис зафіксував розмову з тим, хто прийшов з Хижняком. І благаючи Бога, аби на карточці апарата помістився ще й запис другої розмови, Рябокінь навіть уявити не міг, що після перших слів першого запису геть чисто забуде про хабар у сто доларів, призначений хірургові. Це справді виявилося шоком.
— Романе Петровичу, — почав незнайомець. — Мені вас рекомендували поважні люди, ви їх не знаєте. То ж розмовлятимемо відкрито. Те, що мені потрібно, коштує… ось…
Уява Рябоконя малювала, як гість пише цифру на папері.
— Немало… — здивувався Хижняк. — За десять штук баксів я б віддав, але де його взяти?
— Не треба озвучувати цифри, — попросив той. — Розумію, що ви сумніваєтесь, але повірте, ви особисто ніяк не скористаєтеся архітектурними планами. Вам не вистачить освіти та компетентності. Разом з тим, я знаю, що ви з другом давно займаєтеся пошуками, і гадаю, що папери все-таки у вас. Подумайте. Примарне шукання чи живі гроші у кишені, тим паче, не маленькі. Продайте нам креслення. Ще накинемо. Домовимось.
Хижняк у відповідь лише мовчав.
Німіти під грудьми у Рябоконя почало одразу. Та ще й так, що геть чисто забув про чайник з поламаним індикатором, який міг згоріти після википання води.
— Я не маю документації, — зрештою відповів хірург. — І ніколи нею не цікавився. Знаю тільки, що існує кілька примірників, з різних років. Повірте, не відмовився б від такої пропозиції, але…
— Ну, ви однаково подумайте, — заохотив гість. — Але майте на увазі — це на випадок, якщо все-таки папери у вас. Архітектурних планів справді є кілька версій, залежно від року складання. І нас цікавлять ті, у яких на сторінці, позначеній С-3, у верхньому кутику є винесена стрілка з маркуванням «бет. 500». Якщо це воно — можете сміливо дзвонити.
Подальші звукозаписи відтепер втратили будь-яку цінність, принаймні на найближчу годину, якої мало вистачити Рябоконю, аби навідатися до сховку і перевірити папери. Навіть непрофесійній наружці у складі Хижняка і Цекала виявилося легко відстежити його траєкторію.
Він біг, не розбираючи дороги, а серце завмирало від думки про те, що саме його папери можуть виявитися справжніми. Або навпаки — і тоді навіщо було отак героїчно терпіти знущання тих двох вилупків, хоч і запропоновані ними на початках гроші не йшли у порівняння з цифрою, озвученою Хижняком.
— Ну ви даєте, Вадиме Борисовичу, — вражено промовив головлікар. — Я просто у захваті. Це що — спілкування зі слідчим так вплинуло на вас?
— Валігура тут ні до чого, — посміхнувся Вадим. — З дитинства люблю читати детективи. До того ж, мені усі наші допомагали.
— Он як… Може колектив, коли хоче. Навіть проти потойбічного методи знаходяться.
Подумавши хвилину, головний продовжив:
— А знаєте що? Нам саме детективні таланти і потрібні, аби розібратися в тих проблемах, що останнім часом нас переслідують — раптова смерть Замриги, ви ж чули, хоч тоді і не працювали ще у нас. Потім випадок з холерою, коли хтось учбовий матеріал до заборної посуди хлюпнув. Ще й зникнення архітектурної документації. Розумію, те, що в районній архітектурі зберігалося — не наша компетенція, але примірник з нашого архіву теж зник. Мені, коли хочете знати, за неї грубі гроші свого часу пропонували, та на той час, мабуть, її вже в нас і не було.