— Але ж Замрига не був дурнем, — зауважив Щерба. — Можливо, навмисно намалював не так, як належить. Січете? Збудував, щоб гарантовано стояло, а накреслив, як йому було вигідно, з якоюсь певною метою.
Папери знову лягли на стіл.
— Що я вам скажу… — Хижняк, в якого вдома зараз велося власне будіництво, водив ручкою по архітектурних планах. — Нам все це важко оцінити. Хіба взяти і ще раз переміряти. Тут вказані конкретні розміри. Ми не фахівці, тому нам важко розібратися з цими кресленнями на різних сторінках та у різних проекціях. Але ми можемо все переміряти. Візьмемо рулетку і мірятимемо стіна за стіною. Розумію, не скрізь дістанешся, особливо зараз, але можна почати з цього. Можливо, щось і вдасться знайти, якусь суттєву похибку. А там побачимо.
Збігати у госптовари і купити дві рулетки було справою десяти хвилин. Олівцем просто на плані написали перші літери прізвищ присутніх, аби не поплутати, хто що міряє. Ключа від підвального поверху взяли у лаборантки, яка під час зміни завжди ночувала в основній лабораторії і внизу бувала лише у разі термінового виклику до ургентних хворих. Флігель з приймальнею Костогриза вже зачинили і з цим належало змиритися. Усі розійшлися по коридорах, щоб привертати менше уваги. Лише Хижняк залишився в ординаторській і олівцем від руки переносив фрагмент плану на окремий аркуш, щоб не псувати зайвими позначками оригінал.
Труш з'явився несподівано, коли Цекало із Щербою міряли рулеткою у дальньому закутку коридора. Погляд інженера був красномовним. Вадим вийшов з кладовки, яка знаходилася ще далі.
— Чого не спите, Василю Васильовичу? Зайвий догляд за хворим не завжди на користь.
— Я бачу, ви за нього взялися, — похмуро зауважив Труш. — Що ви йому показували?
— Ну ви ж самі просили призначити щось для прояснення розуму. От Володимир Васильович прийшов і обстежив його. І висновок дав, що у дядька вашого розум ще цілком ясний.
— А показували що? — не вгавав інженер. — Якісь креслення.
— Хижняк від своєї будови приніс, — збрехав Лужний. — Бо Вересюк казав, що для проведення тесту найліпше дати щось пов'язане з фахом пацієнта. Він архітектором був?
— Звідки ви взяли? — змінився на обличчі Труш. — Я вам такого не казав.
— Так він сам і повідомив, — почувся ззаду голос Вересюка. — Я його питав.
— Старечі вигадки! — розчервонівся «Вась-Вась». — Бухгалтером ціле життя працював. Кажу вам — старість розум поїла.
— Буває, — знизав плечима психіатр. — Тут справді нічого не вдієш. Ви б додому його забирали.
— Справді, — підтримав психіатра Вадим. — Це найкращий варіант. Хвороб він конкретних не має, а проти старості ліки ще не вигадали.
— Я подумаю, — пообіцяв Труш, роззираючись. — А що ви тут міряєте?
— Коридор перегородити думаємо, ще одну кладовку зробити.
Інженер пішов, а консиліум від гріха перемістився до квартири Журбенка. Зиркнувши на годинник, Вадим простягнув руку.
— Може відкладеш поїздку? — запитав Щерба. — Разом посидимо, поміркуємо.
— Складається враження, що кульмінація не за горами, — додав Вересюк. — Критичний момент, так би мовити…
— Не можу, хлопці. Мушу, — зітхнув Лужний. — Я швидко — туди і назад. Зв'язок по телефону. І про хворих за цими справами не забудьте.
— Удачі, — побажав Ігор.
Якщо над проблемою працює стільки світлих голів, прорив настає рано чи пізно.
Першим знайшов Ігор. З виміряних ним стін в одному з приміщень дві, що сходилися під прямим кутом, виявилися коротшими, ніж на плані. Хоч заміри і могли бути неточними через те, що старі підвальні приміщення мали заокруглені кути, а стіни були не надто прямі, дві стіни вийшли коротшими аж на сімдесят сантиметрів кожна. В сусідному приміщенні був фізкабінет, який стояв зачинений. А от у наступному, ще через одну стіну, розташувалася аптека, що працювала цілодобово, і поки Вересюк відволікав молоду аптекарку, Хижняку вдалося зробити замір. Результат вразив — і тут бракувало семидесяти сантиметрів. Четверту стіну вирахували простим додаванням і знову не дорахувалися майже метра. Журбенко взяв олівець, папір і, ще раз глянувши на креслення покійного мера, почав малювати схему.
Дві базові стіни підвального поверху перехрещувалися під прямим кутом. І в утвореному ними перехресті кожен з чотирьох елементів у реаліях виявився коротшим за своє зображення на будівельному плані. Всі решта розмірів відповідали кресленням з точністю до сантиметра. Більше того, усі кути, під якими сходилися чотири стіни, виявилися більшими, ніж дев'яносто градусів, що, в принципі, було неможливо. До того ж, вони були заокругленими. Такий трюк ще під час будівництва монастиря давав можливість на перехресті цих стін приховати певний об'єм, в якому можна облаштувати невеличке приміщення завширшки півтора метра, а якщо там зменшити товщину стін, то навіть більше.