— Базові стіни у підвалі, усі без винятку, завширшки майже метр. Це ще плюс он скільки…
Присутні чухали потилиці, не здатні повірити у те, що було тепер очевидним. Глибоко зітхнувши, Хижняк взявся перераховувати ще раз.
— Як же могло статися, що досі ніхто не здогадався? — скрушно похитав головою Ігор.
— Чого ж ніхто… — заперечив Дольний. — Замрига покійний, схоже, якраз і здогадався. А може і бачив те, що там є.
— Чого ж не забрав?
— А як забереш? — зауважив Хижняк, який закінчив перерахунки. — Будівництво, повно людей. Головлікар ходить… Богуш, кажуть, у кожну дрібницю носа пхав. Хіба що вночі, але ж за ніч такої стіни не продовбеш. А почнеш рухатися — хтось щось запідозрить. А ще двоє отих. Вони взагалі з нього очей не зводили! От і вирішив Замрига усе чимшвидше приховати, поки ніхто не здогадався, а креслення так переробив, щоб і теоретично цієї каплички вичислити було неможливо.
— А що там нагорі? — намагався згадати Щерба.
— Як що? Флігель у два поверхи. Кабінет головлікаря, відділ статистики, а ще вище…
— Те, що вище, вже не має значення, — перебив Журбенко. — Ви молодші, не пам'ятаєте. Над перехрестям стін мало бути приміщення для зберігання балонів з киснем. А Богуш несподівано, коли вже обидва поверхи вигнали, закомандував свою приймальню туди перенести. Ще пам'ятаю, як з ним скандалив Замрига, казав, що не можна.
— От і відрізав йому шлях до каплиці наш колишній головний, — зробив висновок Дольний. — Я також щось подібне пам'ятаю. Мабуть, готував собі Замрига шлях згори. Комірчина для балонів — хто там буває? Подалі від хворих, у відмежованому приміщенні, згідно з правилами безпеки. А через примху головлікаря упродовж стількох років мер наш дорогий не знав, як туди дістатися. Розумієте?
— І справді. Ви ж бачили з яких каменів фундамент монастиря складено? Цілі брили. Куди крізь них? Та й поклали їх хрестоносці аж ніяк не на бетон п'ятисотої марки. Пересипали лупокою, кожну брилу добирали так, щоб кутик до кутика. Саме так раніше будували. Якщо кілька брил витягти — глядиш, взагалі усе завалиться.
— А ми тепер як мусимо? — міркував уголос Ігор. — Хоч лікті кусай! Навколо каплиці, якщо вона справді там є, робочі приміщення. Та й самі кажете — камені витягувати небезпечно.
— Тепер я розумію, що мав на увазі Колісник, сказавши, що так бути не може. По-перше, триста шістдесят градусів у нього ніяк не складалися. Він знав, що кути там тупі. А по-друге, не може верхній поверх спиратися кутами своїх стін на стелю попереднього! Це ж елементарно! Навантаження повинно йти на стіну нижнього поверха і так аж донизу. А у Замриги як? Треба бути дебілом, а не архітектором, щоб збудувати так, як намальовано. Але він відкрив потаємну каплицю і знав, що стіни верхнього поверху спиратимуться не на стелі попереднього, а на стіни цієї каплиці, а тому це безпечно. Відкритися усе могло, якби документацію перевірив досвідчений архітектор. Того й беріг її немов зіницю ока.
— Проте, вочевидь, якийсь витік інформації таки відбувся, — припустив Дольний. — через те й з'явилися сторонні люди. Гадаю, сталося це через Рябоконя.
— Можливо, — підтримав Журбенко. — Рябокінь прийшов на роботу саме тоді, як здавали в експлуатацію флігель. Його взяли завідувати відділом статистики. Отже, доступ до архітектурної документації він мав одразу. Вирішив скористатися, але самому знань бракувало. Міг з кимось консультуватися. А вже далі — ланцюгова реакція.
— Звідти й потяглося, — упевнено промовив Журбенко. — У такій справі тільки дай привід — охочі знайдуться. А діє кожен залежно від власних можливостей та апетитів. Такі як ми — власними руками і розумом, інші — залякуванням.
— А треті розраховують лікарню закрити, нас поразганяти і тоді вже безперешкодно перебрати тут усе по камінчику, — додав Дольний.
— А усе це разом, якщо у глобальному розумінні, називається гонитвою за «жовтим дияволом», — підбив риску Вересюк. — І залежні від нього практично всі, не виключаючи й тут присутніх.
Коли потрапляєш до рідного міста після довгої відсутності, це завжди бентежить. Та Вадим не відчував нічого особливого, йдучи вокзальною площею і роззираючись на навколишні будинки. Що ж до зустрічі з колишньою — хотілося чимшвидше її відбути, винятково з поваги до минулого.