— От підіть і спитайте, — не витримав Хижняк. — А то мовчите завжди, мов риби, а як вже щось станеться, тоді хтось вам винен…
Прочинивши ворота, Роман рушив до свого авта та завмер від шоку, побачивши картину, що розгорталася перед ним. Його новий китайський джип почав рухатися з місця у напрямку журбенкової залізної загорожі. Ще не звикши до автоматичної коробки передач, відволікшись на бабцю, він просто забув перемкнути важіль на «паркінг» і залишив машину на увімкненій передачі з працюючим двигуном. Доріжка, по якій він заїжджав, йшла вгору, завертаючи у ворота направо, і зусилля двигуна, поки ніхто не тис на газ, бракувало для подолання підйому. Тому авто й застигло на місці, коли Хижняк неквапом відчиняв ворота, теревенячи з сусідкою. Та крутизна підйому виявилася недостатньою, і спочатку по сантиметру, а потім дедалі швидше джип таки почав рухатися. Помітивши це надто пізно, він, замість кинутися до машини і спробувати, відчинивши на ходу дверцята, заскочити в середину, закляк, уявляючи, як китайський метал завтовшки з аркуш паперу зминається об слуп огорожі. Від страху хотілося заплющити очі.
Та, на щастя, кермо виявилося добряче завернутим управо, і крило якимось дивом обминуло слуп, а підйом на заїзді ставав дедалі крутішим, то ж автомат таки змушений був призупинити рух авта саме в той момент, коли дверцята опинилися перед Хижняком. Зборовши дрож, він, не сідаючи до кабіни, провернув ключа і вимкнув двигун, а у те, що цього разу минулося, остаточно повірив, коли вже стукав у журбенкові двері.
Шоковий стан інших спостерігачів дивовижної картини тривав значно довше.
— Ні хера собі… — нарешті промовив один із шанувальників пива.
— Ніколи не чув, щоб таке виробляли, — ковтнувши з пляшки, зауважив господар «опеля».
— А кажуть, що лікарям хріново живеться… — сплюнув власник «копійки», сердито насаджуючи колесо на ступицю.
Цього дня нагорі справді назрівали глобальні зрушення.
— Що, закінчили нарешті? — потис Хижняку руку господар. — Он, читай. Сьогодні тільки з'явилося.
— Що це? — зіщулився Роман, зазираючи в монітор.
— Офіційний сайт обласної ради. Три лікарні, що плануються до закриття. Наша, як бачиш, у переліку перша.
— От і діждали… — скрушно зітхнув Хижняк.
— Це щоб ми поступово звикалися з думкою. Але й це ще не все. Вересюк тільки-но перед тобою пішов. У нього в райраді кум працює. Сьогодні на засіданні прозвучало знаєш що? Після закриття шпиталю у нашому корпусі планується музей історії краю. Вгадай, хто збирається бути спонсором цієї ідеї?
— Невже Моцур?
— Точно. Приватизує будівлю і під маскою реконструкції розбере по цеглині. Гадаю, наші місцеві щурі йому вже нашепотіли, що тут до чого.
— Щоб місце під сонцем зберегти, — додав Щерба. — Тепер старатимуться на повну.
— Дивні люди, — розпачливо похитав головою Хижняк. — Їм би захищати, відстоювати… Вони ж самі тут живуть, родичів мають… Де їхня логіка?!
— У цієї категорії одна логіка — триматися за місце і гребти, хто скільки встигне. Сьогодні. А завтра як Бог дасть…
— Треба розмістити на фейсбуці цю інформацію, — запропонував Хижняк. — Нехай люди читають.
— Ну розмісти, — знизав плечима Цекало. — Що з того? Вони навіть не почухаються. Срали вони на людей. Треба самим боротися. Піти під стіни облради і сидіти там, щоб вони переступали, як до кабінетів ітимуть.
— А тут за цей час хтось помре, і тебе покарають! — заперечив Роман. — Бо ти не на робочому місці був, а людина через це постраждала.
— Так скоро і робочого місця вже не стане! Тоді не страждатимуть?
— От тоді ти вже не будеш винен, — роз'яснював Ігор. — Буде винен той, хто не встигне до області довезти. Однаково хтось із медиків. Бо ті, хто так реформує, ніколи винними не бувають.
— Все, вистачить демагогії, — несподівано обірвав Журбенко. — До того, як усе почнеться, ми маємо знайти спільний знаменник у справі, завдяки якій я маю приємність регулярно вас бачити. Ми остаточно визначилися з потаємною каплицею, але рішення ніхто не знайшов. Ще трохи — і може бути пізно, адже зацікавлених навколо дедалі більшає. Тому пропонуватиму я. Діятимемо сьогодні. Хоча, щоправда, вже по восьмій…
Обвівши колег поглядом, Журбенко продовжував говорити.
У цей вечір він заслужив на довгоочікуваний відпочинок. Ба більше, інтуїція підказувала, що неприємності, які навалились останнім часом, дещо відступили, а далі все владнається якнайкраще. Костогриз всівся в улюбленому кріслі й натяг шерстяні зимові шкарпетки на щойно помиті холодною водою ноги. Рішення прийнято остаточно й годі про це.