Онуки не забарилися. Вручивши їм гостинці, дід спитав у старшої:
— Сонечко, а що ти обіцяла мені зробити?
— Скачати з інтернету зустріч Карпова з Корчним «сторічної» давнини.
— Сама ти сторічна. І як?
У відповідь мала мовчки простягла флешку.
— Молодець. Тоді неси шахи і поклич бабусю.
— Хто там мене кликав? — з'явилася дружина.
— А ти що обіцяла мені зробити?
— Що? — округлила очі господиня.
— Знущаєшся? — почав нервуватися головлікар. — Я ж просив, по дорозі з бібліотеки, пива бочкового у підвальчику купити.
— Костогриз він і є костогриз… — похитала головою дружина, виставляючи на стіл зарошену пляшку з-під мінералки.
— Оце вже інша справа, — розслабився господар. — А тепер йдіть звідси усі!
Двері зачинилися, нарешті запала тиша. Розкривши дошку, він швидко розставив фігури і, вставивши флешку у комп'ютер, зробив перші три ходи, після чого налив повний кухоль пива і глянув на годинник. Часу у переддень вихідних було вдосталь. Блаженний спокій оповив його з голови до ніг, і він зробив наступний хід чорним пішаком.
Телефон задзижчав у кишені робочих штанів, що висіли на іншому кріслі. До біса!.. Треба було вимкнути. Підніматися з насидженого місця ніяк не хотілося, і він, зробивши зусилля, дотягся і взяв трубку. Дзвонив Лужний.
— Слухаю, Вадиме Борисовичу.
— Григорію Віталійовичу, — почав той. — Ми приносимо вибачення за пізній дзвінок. Розуміємо, що відпочиваєте, але… одне слово, у моїй особі колектив, ну, тобто, група працівників лікарні просить вас приїхати для зустрічі. Це дуже важливо.
Це прозвучало так офіційно і навіть урочисто, що Костогризові здалося, ніби він марить.
— Ви хочете, щоб я зараз приїхав до лікарні?
— Ми просимо вас зробити це.
— Навіщо? Проблеми з якимось хворим?
— Ні, для розмови, — відповіли звідти.
Було чути, що поруч із Лужним хтось йому підказує.
— А що означає — група? — тамуючи роздратування, поцікавився Костогриз.
— Нас сім осіб, — пояснив той. — Усі свої. І ми маємо до вас розмову.
— Просто зараз? А до ранку вона не чекає? — здивувався головний. — Я вже не кажу — до понеділка.
— Ми дуже просимо, — повторив Лужний. — Повірте, нам не просто було на це зважитися. Тому розраховуємо на вашу згоду.
— Ну, гаразд, — після нетривалого вагання відповів Костогриз.
Поміркувавши пару хвилин, що б це могло означати і недобрим словом згадавши кляту інтуїцію, що підвела, він взув кросівки, накинув легку куртку і, сказавши дружині, що викликають до лікарні, завів машину.
На нього чекали. Двері корпусу були відчинені, і на майданчику біля приймальні скупчилися заколотники, що посміли порушити його спокій. Склад компанії був незвичним. На інвалідному візку, тримаючись за колеса, сидів Журбенко. Навколо нього стояли Лужний, Хижняк, Цекало, Щерба, Дольний та Вересюк. Усі сім пар очей зосереджено й серйозно дивилися на нього.
— Це що, бунт на кораблі? — розгубився Костогриз. — Треба думати, саме вас, Вадиме Борисовичу, уповноважили вручити мені «чорну мітку»? До понеділка не могли зачекати…
— Ми справді попросили лікаря Лужного говорити від імені усіх, — пояснив Журбенко. — Але це не означає, що він ініціатор того, про що йдеться. Кожен, кого ви бачите, вважає так само. Просто, якщо говоритимуть усі — вийде базар, а хочеться конструктивної розмови.
— Що ж, прошу до кабінету, — знизав плечима головлікар. — Слухаю вас.
— Григорію Віталійовичу, — коли всі розсілися, почав Лужний. — Ми добре розуміємо, що те, про що піде мова, швидше за все, викличе у вас негативні емоції. Але просимо вислухати до кінця. Вам відомо, що наш заклад розміщується у старовинних спорудах, на базі монастиря, який існує багато століть. Ці стіни пам'ятають, що кожне покоління користувачів намагалося знайти у них щось цінне, заховане попередниками. Існують легенди про багатства різного походження, які, начебто, досі лежать у підземеллях монастиря, але немає достовірних даних про те, що комусь щось вдалося знайти.
Наливаючись кров'ю, Костогриз почав повільно підводититися з місця, набираючи у легені повітря.
— Момент, — застеріг Вадим, теж підвівшись, аби попередити цілком очікуваний вибух гніву. — Мова піде зовсім не про скарби. Це лише вступ до подальшої розмови. А пояснити ми збираємось саме те, що в даний час вас найбільше турбує — походження тих негараздів, що посипалися на заклад. Тим паче, ви самі просили мене долучитися до цього розслідування. Почалося з вікон, які замінили в хірургічному корпусі ще до моєї появи. Далі процес продовжився у господарській частині та лабораторії, а наступним мав бути флігель, де ми зараз знаходимось, разом із вашим кабінетом. Згадайте, скільки років поспіль вам доводилося просити кошти на це у того ж Замриги. І коли процес все-таки пішов без його участі, покійний сам його загальмував, нацькувавши на лікарню фінвідділ, прокуратуру, а потім ще й пресу. Акція була спрямованою і відбулася саме тоді, коли роботи мали дійти до флігеля!