— Маячня! — сердито вигукнув Костогриз. — Ви хочете сказати, що Замрига хотів завадити заміні вікон у моєму кабінеті?
— Саме так. Ми це стверджуємо, — встряг Журбенко. — Сестра моєї дружини працює в обласному фінвідділі. Звідти усе й почалося. А сигнал, що кошти використані нецільовó, походить від нашого нині покійного мера. Інформація достовірна. Вам доведеться повірити, тому що зробив це він лише тоді, коли роботи дійшли до флігеля. Саме він, а не Рябокінь, збурив кампанію, щоб вам, як керівникові, стало не до вікон.
— Але навіщо?!
— На все свій час, — продовжив Лужний. — Наступною неприємністю стала невчасна смерть самого голови у незручному для нас місці й у такий спосіб. Але й цьому є пояснення. Коли в лікарні більше двадцяти років тому проводилася остання добудова, Замрига обіймав посаду районного архітектора. Саме він проектував цей флігель, у якому знаходиться ваш кабінет.
— Дався вам цей кабінет, — промовив крізь зуби головний.
— Та якби ж тільки нам… — посміхнувся Вадим. — На жаль, багато кому він, як ви кажете, дався. З нами ще можна упоратись. От з районним керівництвом та заїжджими аферистами — значно важче. А тим більше з Моцуром.
— А до чого тут Моцур? — насторожився Костогриз.
— Дійде черга і до нього. Отже, коли Замрига спроектував добудову, там, де зараз знаходиться ваша приймальня, мало бути приміщення для кисневих балонів, уявіть собі. Тихе відлюдне місце, куди лише раз на кілька днів заходить робітник, щоб перекрутити штуцер, коли спорожніє черговий балон. Так запланував покійний мер. З відповідною метою, між іншим. Але Богуш, ваш попередник, виявився естетом. Увійшов до недобудованого флігеля, подивився навколо, і шкода йому стало такий розкішний командний пункт з вікнами на всі боки під господарське приміщення віддавати. І забажав перенести сюди власний кабінет. А цьому Замрига вже ніяк не міг перешкодити. До речі, неприємності у колишнього головлікаря почалися саме відтоді, як Замригу обрали мером. За рік «з'їли» Богуша і призначили вас.
— Згадайте, ви ж не надто очікували такого повороту, — знову втрутився Журбенко. — Напевно, здивувалися пропозиції очолити лікарню. Та й для нас тоді вибір вищого керівництва став несподіванкою. Ніхто з присутніх не може назвати вас поганим керівником. Особисто я вважаю, що в таких умовах, в яких опинилася тепер медицина, ви геніально знаходите рішення, аби вижити. І всі це цінують. Але тоді були серйозніші претенденти на цю посаду. А призначили вас, бо ви з Замригою в одному класі вчилися, а потім на навчання до одного міста їздили, хоч і до різних інститутів.
— Ще дитячий садок згадайте, — не приховуючи іронії, зауважив Костогриз.
— І це могло мати значення, — не зморгнув Лужний. — До людини, з якою з дитинства знаєшся, легше підхід знайти.
— Так, дуже легко, — саркастично засміявся головний. — Я мало не на колінах кошти на все випрошував і чорта лисого мав.
— А ви згадайте, чи не намагався схилити вас Замрига якимось чином до перенесення вашого кабінету до іншого місця.
Головний замовк.
— Ви натякаєте на нездоровий інтерес до мого кабінету з боку покійного голови міськради?
— Не натякаємо, а впевнені, — знову уточнив Журбенко, який уважно стежив за розмовою. — Скажіть, було таке? Що саме Замрига вам пропонував?
— Євроремонт пропонував зробити, за останньою модою, за рахунок фірми, — без особливого бажання повідомив Костогриз. — Такий сюрприз мав намір зробити, щойно я прийшов на посаду. Через це й посварилися, адже є більш кричущі проблеми, які керівник зі здоровою головою повинен вирішувати насамперед.
— Ось бачите! — зрадів Журбенко. — Усе стає на свої місця! Він одного добивався — похазяйнувати кілька днів у ваших апартаментах! Саме цей корпус добудовував наш покійний мер і користувався для цього проектною документацією, яка зберігалася на той час в архітектурних архівах після попередньої добудови, що проводилася у п'ятдесяті роки і під якою стояв підпис ще старого Колісника. Будучи фахівцем грамотним, Замрига знайшов невідповідності і запідозрив, що даний примірник проекту був навмисно створений, аби не привернути нічиєї уваги до деяких місць будівлі, куди не мав потикатися ніхто. Зацікавившись, Замрига і дізнався, що в останні передвоєнні роки, коли на цій території змінилася влада, Колісник зазнав переслідувань з боку НКВС і емігрував до сполучених Штатів разом із Потоцьким, під патронатом якого створювався проект лікарні для бідних. Логічно було припустити, що оригінал документації Казимир Львович забрав із собою. Замризі вдалося встановити й інші цікаві речі. Наприклад, що у перші роки радянської влади проводилися спроби масштабних пошуків потаємного приміщення у монастирських підвалах, які закінчилися невдачею. Більше того — під обвалами загинуло багато людей. Розчин та спосіб кладки каміння, яким користувалися ще хрестоносці, виключав будь-які перебудови, початі знизу. Одразу ж усе починало сипатися, ховаючи навіки ласих до чужих таємниць. Замрига зрозумів, що єдиний шлях дістатися до монастирських скарбів — відшукати справжній будівельний проект. Інакше доведеться розібрати цілу будівлю по камінчику, починаючи згори.