Зітхнувши, Хижняк неохоче поплівся до столу. Одразу ж відкоркували пляшку. Народ жваво підставляв келихи, випромінюючи святковий настрій.
— Хто оголошуватиме тост?
Та для початку застілля вочевидь ще чогось бракувало. На початку польової дороги, яка вела до річки, почувся звук мотора. Всі повернули голови в бік непроханих гостей. Вигук «о-о-о!» вихопився з усіх без винятку горлянок, коли машина з'явилася між дерев. Бежева «Нива» під'їхала і зупинилася на середині відстані між берегом та застіллям. Клацнули дверцята, і дві милиці одна за одною стали у ще зелену траву, після чого дебела приземкувата постать із зарослим бородою обличчям з'явилася перед очима присутніх. Усі зааплодували.
— Вітаю, колеги! — урочисто привітався Костогриз і, спираючись на милиці, підскоком рушив до збіговиська. — Запахи у вас тут, без перебільшення, розкішні. Приймаєте до компанії?
— Ми ж вас кликали, а ви відмовлялися! — сказав Вересюк.
— Не вважав себе достатньо здоровим, — пояснив головлікар. — А тепер вже можна. Які дівчата гарні! А чого це казан порожній? А вудок скільки! Бачу, усього вас треба вчити.
Повернувшись до машини, він вийняв з багажника спінінг у чохлі. Усе робилося повільно й зі смаком. Дорогу снасть було споряджено і, взявши Вересюка за зброєносця, головний закульгав до берега.
— Григорію Віталійовичу! — обурилися жінки. — Та потім! Ходіть до столу! Ми вже дві години готуємо. Так і виразку шлунку можна заробити!
— Нічого вам не станеться, — відказав Костогриз. — А без юшки застілля біля річки — це ганьба і збочення. Заразом і з молодшим поколінням позмагаємось. Гляньте на цю батарею! Це рахуйте, те саме, що він би на коні сидів, зі списом та весь у залізі, як отой… як його… де Галон? Ну, що скарби у підвалі закопав. А я лише з маленькою шабелькою. Диви, як озброївся.
— Ні! — завівся Хижняк. — Навпаки, це я із шаблями та списами, а у вас хоч і один, але автомат. Та ваше вудлище одне як уся моя батарея коштує. Про котушку взагалі мовчу.
— Якби дур'ю не маявся, а нормально лікував, то вже б і собі заробив, — відпарирував головлікар, закидаючи легеньку блешню під куширі біля протилежного берега.
— Григорію Віталійовичу, так ви риби не зловите! — вигукнула Оленка. — Ви ж нічого на гачок не вчепили! Давайте, я вкраду в доктора Хижняка одного хробака і нахромлю вам, я вже навчилася.
— Сонечко, — розплився у посмішці Костогриз. — Ловити рибу ти вчитимеш лікаря Цекала. А я цим займаюся відтоді, як навчився на ногах стояти. Оця бляшечка маленька із гачечком — бачиш як вона переливається? Копійки коштує, а блищить краще, аніж те, що півжиття шукав Ігор Миколайович.
— До чого тут Ігор Миколайович? — почервоніла вона.
— А-а, так він і тут ні до чого? Я так і думав. Ну то слухай мене…
Провівши кінчиком вудилища над водою, він показав, як пливе блешня.
— Бачиш? Дуже схоже на справжнього карасика. От хижа риба й кидається та хапає. А там гачок. І рук об хробаків бруднити не треба.
— Що вона, дурна, ваша щука? — не повірили жінки.
— А зараз побачимо, — дипломатично заявив головний, раз по раз закидаючі блешню під латаття.
— Це ж до вечора можна дурно таляпати… Йдіть за стіл. Обоє. Колектив чекає, — залунали голоси.
— Ставте казан на вогонь, — закомандував головний. — Воду наливайте.
Ліда з Жанною почали нарізати картоплю та моркву, Ольга витягала спеції. Несподівано спінінг зробив різкий рух догори і зігнувся дугою, а там, куди за мить до цього впала блешня, поверхня води завирувала. Здійнявся справжній рейвах. Народ, забувши про застілля, з вигуками кинувся до берега. Велика здобич завзято тягла у глибину, а рибалка намагався навпаки підняти її на поверхню. Один раз промайнув плямистий хвіст рибини. Шпортаючись у галереї власних вудок, схопивши підсаку, Роман кинувся до води, послизнувся й вскочив у річку по пояс.
А досвідчений рибалка, з усіх сил тримаючи рівновагу на милицях, помалу брав гору у боротьбі. Рибина втомилася і спливла зубастою пащею догори.
— Під низ бери! — командував Костогриз, ніби асистент уперше бачив рибу.
Напружившись, Хижняк черпнув і поліз на берег. Його хапали за одяг і тягли з води. Щерба вчепився у підсаку.
— Жилку порвете! Обережно! Навіжені! Спінінг поламаєте! — репетував Костогриз. — Ну як малі діти!
Невдало повернувшись на милицях у намаганні врятувати снасть, він послизнувся і мало не влетів у воду.
Юрба кинулася до нього.
— Та пустіть вже, куди тягнете?!
— Еге, куди… — сварився Щерба. — Апарат знаєте, скільки важить? Те саме, що камінь на шию…