У двері постукали і на порозі з'явилася жінка. Вона одразу зрозуміла, що відбувається щось не те.
— Ви не лякайтеся, проходьте, — лагідно запросив Лужний, ведучи пацієнтку до стільця.
— Насамперед хотілося б з'ясувати вашу особу, — почав Костогриз.
— Чумаченко Віра Пилипівна. Що тут з'ясовувати?
— Саме так ви назвалися нашим лікарям, — згодився головний. — А насправді?
— Так і насправді… — наполягала перша пацієнтка Вадима.
— А документи можете показати? — включився у розмову Валігура.
— А чого мені їх з собою носити? Це не Москва…
— Не Москва, — згодився той. — Але якщо ви не можете підтвердити свою особу, я затримаю вас до з'ясування.
— А що я порушила? — скочила вона. — Не маєте права!
— Маю, — не згодився Валігура. — Я слідчий районної прокуратури, а ви перебуваєте у державному закладі, називаєтесь чужим іменем і пропонуєте працівникам хабарі. Цього більш, аніж досить. До того ж, ви сюди приїхали за кермом автомобіля і якщо у вас немає документів, то й на це не маєте права. Машину ви сховали, а собі влаштували отакий маскарад…
— Ви б хоч сліди від бікіні замастили, — додав Лужний. — Загар ваш явно не відповідає образу алкоголічки. Печінка, до речі, також.
— Наряд поліції вже за дверима, прошу пройти зі мною, — наказав Валігура.
Розгубленість з'явилася на її обличчі. Кілька секунд жінка вагалася, а потім промовила:
— Гаразд. Я журналістка Ольга Шеремет. Ось моє посвідчення. І я проводжу журналістське розслідування. Тепер я можу бути вільною?
— Звісно, ні! — здивувався слідчий. — Усі звинувачення поки що залишаються. На 24 години ми вас не затримаємо, але для складання протоколу все-таки доведеться поїхати з нами. А потім вже компетентні органи розбиратимуться, є тут порушення чи ні.
— Жартуєте? — обурилася Ольга. — Ви хоч розумієте, на які неприємності наражаєтесь? Затримання представників преси ніде не вітають.
— А у нас давно неприємностей вище голови, — знизав плечима Костогриз. — Однією більше — однією менше… І саме вони, гадаю, привели вас сюди. Знаєте, як акулу на запах крові. Хтось поранився, болить йому, а підступна хижачка тут як тут. Хто вам замовив це розслідування?
— Це моя робота, — безбарвно промовила Ольга.
— Неправда, — не згодився Валігура. — Такими діями ви порушуєте журналістську етику та переступаєте межу закону. Може ви все-таки відповісте на запитання головного лікаря?
— Ніхто, повірте, — стояла на своєму Ольга. — Просто мені потрібен сенсаційний матеріал. Нехай формально я не зовсім права. Готова вибачитися. І давайте на цьому розійдемося.
— Навіть зараз ви брешете, — промовив Костогриз. — Ви приїхали не будь-куди, а до лікарні, проти працівників якої розгорнули цілу кампанію. Ще й у часи медичної реформи. І мета ваша продемонструвати як погано тут ставляться до пацієнтів. Саме для цього ви набули такого відразливого вигляду, щоб провокувати моїх лікарів, пропонували їм хабарі, ще й мабуть маєте приховані засоби запису інформації.
Знявши з шиї диктофон на мотузці, Ольга мовчки поклала його на стіл.
— Приїхали у глибинку, думаєте, що тут живуть ідіоти, об яких можна ноги витирати… — похитав головою Валігура. — Вірно?
— Це все? — байдуже спитала журналістка.
— От ви сядете зараз у своє авто, — зауважив Костогриз, — від'їдете кілометрів на десять і залетите під КамАЗ, припустимо. Може таке статися? Може, не заперечуйте. І зі мною може, і з лікарем, який вас оглядав. Усі під Богом ходимо. І привезуть вас у цьому випадку не куди-небудь, а в нашу лікарню. І оці самі люди, яких ви хотіли підставити, рятуватимуть вас від смерті. Душевного дискомфорту не боїтеся?
— Дякую, — промовила, не обертаючись, вона. — Намагатимуся не залетіти.
Телефонний дзвінок застав Лужного за приготуванням вечері.
— Так, Олено Валеріївно. Слухаю!
— Вадиме Борисовичу, телефоную, щоб повідомити вам, що абонент, який вас цікавить, зник. Я весь час тримала це на контролі. І сьогодні від ранку не бачу його.
— Як це… — не одразу збагнув він, — поза зоною?
— Ні, взагалі телефон вимкнений. Сигналу немає. Може й з'явиться ще. А можливо, змінили номер. А ту сім-карту взагалі викинули.
— І… що тепер? — розгубився Вадим.
— Тепер, якщо не увімкнеться на тій самій карті, то я можу лише розвести руками.
— От бісова душа… А я вже придумав, як її дістати. А може просто телефон розрядився?
— Ну, це все з розряду припущень, — пролунала відповідь. — А нині ситуація виглядає саме так. Звісно, як щось зміниться, я вам повідомлю.