— Дякую, — розчарованим голосом відповів Лужний.
Дружина увійшла до кімнати, коли він саме задрімав.
— Гришо, ти що, заснув?
— Щось я змучився. А котра година вже?
— Візьми трубку, — вона простягла йому домашній телефон. Це тебе.
— Хто? — здивувався Костогриз.
— Не знаю.
Прокидатися, коли щойно зморило, важко. Голова немов чавунна. Краще б не лягав.
— Слухаю вас…
— Григорій Віталійович? — голос із низьким тембром звучав невпевнено.
— Так. Хто говорить?
— Не важливо. Я хотів би з вами зустрітися. Зараз.
— Що? — не зрозумів головлікар, здіймаючись на лікоть. — Що за жарти? Хто ви такий?
Відповідь наче вдарила його струмом.
— Я знаю, чому помер пацієнт, через якого у вас неприємності.
Розділ ІІІ
Звуки далекої канонади долинали аж сюди. Через розбиті ворота монастиря проскакало троє вершників. Один у формі драгунського офіцера французької армії, вимащеній кров'ю та брудом, зіскочив на землю і, кинувши поводдя солдату, кинувся сходами нагору.
— Мсьє Ларрею! Мсьє Ларрею!
Графиня Валевська лежала на ліжку у просторій каплиці й стогнала. Служниця поралася біля неї. Ларрей розігнувся, кинувши приладдя.
— Жермоне, ви поранені!
— Дрібниці. Мсьє Ларрею, усе дуже погано. Попереду загін росіян. Ми напоролися на гусарів. Там не прорватися.
— А гусари? — зблід хірург.
— Люсьєн з драгунами відвів їх за собою на північ. Але немає гарантії, що ще якийсь загін не дістанеться сюди. Вони скрізь! Мсьє Ларрею, час забиратися.
— Графиня не витримає дороги, — упевнено відповів Ларрей. — У неї знову відкрилася кровотеча. Їй потрібна щонайменше доба повного спокою.
— Тоді нехай загін залишить монастир, — промовив Жермон, наблизившись упритул. — Я розумію, мадам Валевська імператорові дорожча за скарби. Але росіяни не скривдять її. А золото ще можна вивезти. Нехай драгуни везуть його. Я залишаюся з вами. І дасть Бог, завтра ми продовжимо шлях.
Знизу затупали важкі чоботи, дзеленькнули шпори. Ще один драгун увірвався до каплиці.
— Мсьє Жермоне! Наш авангард вступив у бій з козаками! Їх багато! Незабаром вони будуть тут!
— От і все, — промовив Ларрей. — Нехай пробачить мені імператор, якщо я дію помилково. Сатіне! Збери інструменти та ліки. Жермоне, за мною!
Вони швидко спустилися у підземелля. Двері були позривані. На першому поверсі метушилися солдати й кілька ченців. Офіцер ледве встигав за хірургом імператора. Та коли вони дісталися місця, драгун вибалушив очі і ніби забув про близьку небезпеку.
— Господи… що це?!
Одна з брил, з яких складалася стіна, під натиском рук лікаря почала рухатись. Відкрився лаз, що вів до сховку.
— Гадаю, це те, що лежить тут із давніх давен. Бачиш, який секрет? Завдяки цьому воно ще досі тут. І лише випадок дозволив мені розкрити цю таємницю. А все через білу глину. Вона знадобилася мені, щоб зробити бовтанку для графині. Я спустився у підземелля у надії знайти бодай шматочок. Та ґрунти під монастирем зовсім іншого складу. Але придивившись, я помітив її у швах між камінням. Лише в одному місці, ось тут. Далі ти усе бачиш сам.
Жермон вражено крутив у руці кинджал із золотим руків’ям, прикрашеним діамантами.
— Лише ми з тобою знаємо про це. Накажи розпрягти і завезти карету у внутрішній коридор. Після цього вижени усіх. Графиня їхатиме у порожній кареті. Інакше не втекти. Валевська справді дорожча для імператора, і я приймаю таке рішення. Ось так, Жермоне. Замість того, щоб збагатитися, знайшовши такі скарби, нам доведеться навпаки докласти туди власні. Така іронія долі.
Зібравшись із духом, Жермон кинувся нагору. А хірург, провівши рукою по лезу кинджала, поклав його на місце, губи його заворушились:
— Нехай пробачить імператор, якщо я роблю помилку…
Було темно. «Ниву» підкидало на горбатій дорозі, крім того машина гальмувала на кожному повороті.
— Так… Куди далі? — бурмотів собі під ніс водій. — Який місток? Хіба тут є містки? Що, оце? Тьху… Теж мені, місток. Так би й сказав — польова на Гречники!
«Нива» головного лікаря звернула на польову дорогу і, проїхавши зо двісті метрів, розвернулася у зворотному напрямку. Світло фар згасло.
— Ну, приїхав. Ну, сам. Що далі?
Костогриз ще раз поправив мисливську рушницю, прилаштовану на пасажирському сидінні. Пальці стиснули кермо. Цвіркуни розривали спекотну тишу нічного поля. Потяглися довгі хвилини чекання.