Нові фари проминули шмат дороги, який невідомий чомусь назвав містком, і машина зупинилася, а потім почала здавати назад. Постоявши хвилину, таки звернула у його бік, на польову дорогу. Не доїхавши метрів тридцять, авто зупинилося і вимкнулося світло.
— Ну й манери… — пробурмотів Костогриз.
Завівши двигун, головлікар увімкнув фари і рушив уперед. Перед ним стояв величезний чорний джип. Якби що — від такого не втечеш. Костогриз зупинив свою «Ниву» біля джипа вікно у вікно, мотор продовжував працювати. Нога застигла на педалі зчеплення при увімкнутій передачі. Усі мовчали.
Нарешті тоноване скло «Міцубіші» поповзло донизу.
— Ви до мене? — запитав головлікар.
— А що, тут є ще хтось? — гиготнули звідти.
— Я слухаю вас, шановний.
— Ви мене? — здивувалися там. — Це я вас слухаю. Схоже, ви зібралися на цьому заробити, то кажіть ваші умови.
— Щось я не зрозумів, — розгубився Костогриз. — Я маю висувати умови? Про що ви? На чому я маю заробляти? Кажіть, що маєте і… одне слово, нормальні люди вже давно сплять.
— Ну, з вами усе зрозуміло, — голос незнайомця зробився насмішкуватий, — чиновники вони і в Африці чиновники. Бабла хочуть, а слово сказати бояться. Гаразд. Реально можу запропонувати п'ять «штук» зелені. Ну, це вже так, щоб не торгуватися.
— Солідні гроші, — відповів Костогриз. — А до чого тут взагалі гроші? Ви обіцяли про мера.
— Що? Якого ще мера? — обурилися у джипі. — Ви що, не проспалися?
— Ти глянь, він прикалуватися буде, — почувся інший голос.
— Та це хто з кого прикалується? — не витримав головний. — І взагалі, я сам-один приїхав, як і домовлялися. А ви?
— Ти перегрівся, мужик? — засміялися там. — Це про що ми домовлялися? Дзвониш, пропонуєш, а тепер знущаєшся? Та вируби передачу, мать твою! Зчеплення спалиш, ночуватимеш тут! Чого так боїшся?
— Хлопці, — майже по складах промовив Костогриз, скидаючи на нейтралку. — Щось ви блудите. Я вам не телефонував. І нічого не пропонував. Це ви мені дзвонили годину тому, а тепер…
— Все, звалюємо, — промовив другий голос у джипі. — Надраїти б йому пику…
Мотор позашляховика завівся, спалахнули фари.
— Стій! Стій, мужики! — закричав Костогриз, вискакуючи з машини. — Одну хвилинку! Не нервуйтеся. Здається, я щось розумію. Та заждіть ви! Я ж вас не дожену на цій колимазі! Отже, ви мені не телефонували і не пропонували сюди приїхати? Я добре зрозумів?
— Дуже добре, — уїдливо промовив невідомий. — Напевно, це був хтось інший. Тільки от земля надто велика, щоб різні пацани забивали стрілки в одному місці.
— Так і я про те саме! — зрадів головний. — І я вам також не дзвонив, повірте! Здається, хтось «третій» пожартував як з вами, так і зі мною. А швидше, просто хотів, щоб ми перестрілися.
— А на хріна? — здивувалися у джипі.
— Мужик, у тебе логіка — я пухну, — додав інший. — Ти часом не слідчий?
— Ні, лікар.
— Воба-на… — вигукнули там. — Ну, давай розбиратися. І що ж ми тобі пропонували, коли дзвонили?
— Хлопці, давайте по-чесному, — запропонував Костогриз. — Ви також мені скажете, що я вам пропонував, ну, тобто не я, а той хто телефонував. І хто ви, звідки.
— Кажіть ви, лікарю, а там подивимось, — була відповідь.
— Спочатку ви, — вперся той. — Зараз «смикнете», а я на своєму «козлі» не дожену.
— Та ми не з тих, хто смикає, — засміялися обоє. — Ви пропонували папери, які нас цікавлять.
— Папери? — засміявся Костогриз, — за п'ять тисяч доларів?! Хлопці, дорогенькі, у мене в усій лікарні на таку суму паперів не назбирається за усі часи існування! Районна медицина не може мати таких документів, які продаються «наліво» за п'ять штук зелених! Це я вам авторитетно, як головний лікар, заявляю. Надурили вас. А що за документи?
— Ти поняв? Головний лікар! — шепотів інший голос. — Доганяєш тепер? Це ж якась сука взяла і…
— Та зрозумів я, помовч, — невідомий знову повернувся до вікна, — отже, лікарю, ви нам ніяких паперів з лікарні пропонувати не збиралися…
— Ви жартуєте? Яких? Річних звітів хіба. Або планів впровадження медичної реформи…
— Та ні, не звітів, — промовили з машини. — І ми взагалі жартувати не любимо. Інших паперів. Зовсім інших. І справа в тім, що вони у вас реально можуть бути. Причому у вас особисто. Тому що в лікарні їх вже немає. Пропали. То ж ви про це не збиралися говорити?
— Ні, — завірив їх головний. — Але скажіть, що за документи? Що саме ви маєте на увазі?