— Донедавна вона була тут. А зараз хтозна… — останнє запитання медсестри Вадим пропустив повз вуха. — А немає людей з лікарняного оточення, ну, тобто, жінок, швидше за все це жінка, які б зникли ось тепер, три дні тому? Не можеш згадати?
Вона думала довго.
— Поки що ні. Але як знатиму, скажу обов'язково. А що ви ще про неї знаєте?
— Вона має зв'язки з тими, хто влаштовує виїзд наших людей за кордон. До Сполучених Штатів.
— Навіть і не збагну, — замислилася Ліля. — У нас тут як у селі, усім про всіх майже все відомо. Я б знала. А може ще щось?
— На жаль, більше нічого, — зітхнув лікар.
Розмова у кабінеті головного відбувалася у піднесеному тоні.
— Привіт обласній травматології! — кричав у трубку Костогриз. — Здоров'я та удачі, Іване Семеновичу!
— Здрастуй-здрастуй, Григорію Віталійовичу. Кого вже зібрався нам підкинути?
— Чого ж одразу підкинути? — не зрозумів головний.
— А ти завжди телефонуєш, коли когось позбутися хочеш. — У тебе ж травматологи круті. Один Щерба чого вартий. Усе на світі вміють. А до обласної направляють як якесь «г» трапиться і неприємно пахне.
— Та знаєш, тут дійсно починає «пахнути» — змінив інтонацію Костогриз. — Одна дама на машині розбилася. Черевну кровотечу хірурги прооперували, усе гаразд. А залишився уламковий перелом гомілки.
— І?… — не зрозуміли на тому кінці. — Твоєму Щербі це раз плюнути.
— Можливо, — погодився головний. — Але дама — ваша мешканка, до того ж, журналістка. І потрапила в аварію, коли збирала на нашу лікарню компромат.
— Стоп! — перервав обласний. — Не Ольга Шеремет часом?
— Вона…
— Тоді вітаю тебе, — засміялися на тому кінці. — Лікуватимеш її до одужання.
— Це ще чому?!
— А до нас вона їхати не схоче. Побачиш. Ти не читав у минулому році? Згадай, який скандал навколо нас роздули! Через хлопця, якому ногу після травми ампутували. Це ж вона брудом нас поливала. А нога реально нежиттєздатна була. Щойно тільки судовий процес закінчився. Мають спростування писати через публікацію неперевірених даних. Тож не поїде вона до нас. Тому сам, дорогенький. Сам. І не заздрю я тобі й твоєму Щербі. Поп'є вона вашої крові, поп'є.
— Розумію, — настрій Костогриза зіпсувався остаточно. — А я ще, коли упізнав її у реанімації, здуру таке ляпнув… О-ой… Чого це воно на нас останнім часом навалилося?
— А ти, — не приховуючи сарказму, порадив обласний, — ксьондза замов. Нехай твій заклад обійде, водичкою покропить. Може підвалами твоїми древніми якась нечисть досі мандрує.
— Дякую за цінну пораду, — сумно промовив Костогриз.
Двері до палати були щільно зачинені і з сестринського поста через віконце було видно, як слідчий у накинутому халаті розмовляє з пацієнткою.
— То ви не можете згадати, Ольго Миколаївно, як це сталося?
— Так щоб докладно — ні, — відповіла жінка. — Здається, перекинулася.
— Як це, — не зрозумів Валігура. — Отак от їхали, їхали і ні з того ні з сього…
— Не пам'ятаю, — повторила вона. — Напевно, заснула за кермом. У мене струс мозку, що тут дивного?
— Цікаво… — невизначено пробурмотів той.
— Що ж тут цікавого? — не зрозуміла Ольга. — За день вимучилася, їхала пізно.
— Ольго Миколаївно, — вів своєї слідчий, — ДАІ оглядала місце пригоди. І, скажу вам як водій, те, що ви розповідаєте, якось у схему не вкладається. Враховуючи пошкодження машини і характер ваших травм, їхали ви на значній швидкості. А дорога там мало сказати нерівна — самі горби та ями. На тій ділянці взагалі швидко ніхто не їздить — так трусить і підкидає, що заснути неможливо. Навіть якщо вимучений. Та й на під'їзді до цього місця ви кілька разів з'їжджали на узбіччя, а там такі баюри, що мали б ви прокинутися. То ж у мене усі підстави думати, що ви знову вдаєтеся до брехні.
— Ви у чомусь мене звинувачуєте? — почала нервуватися Ольга. — Я що — когось збила? У чиюсь машину в'їхала? То у чім проблеми? Окрім моєї власної машини, жодних втрат. То чого ви хочете?
— Заспокойтеся, будь-ласка, — попросив слідчий. — Я справді вам співчуваю і ні в чому не звинувачую, але факт залишається фактом — ви не засинали за кермом. Я б сказав — займалися на дорозі каскадерством, до того ж, у нетверезому стані. Аналіз вашої крові на алкоголь дав позитивний результат.
— Це не зовсім так, — заперечила вона. — День видався важкий. Я ковтнула коньяку і збиралася заночувати у машині. Та несподівано подзвонили, що погано мамі. Довелося їхати. Я дуже поспішала і хвилювалася…