— Ні, — вигукнули в один голос обоє. — Розкажіть!
— Ну, далі вже немає що розповідати. Привіз, заховав. А сам вже був хворий. Ну і від нього усі ченці заразилися і погинули потім. А заразом ще кілька сіл навколо. Багато людей.
— Ну, а сам посланець магістра?
— Вмер, — безапеляційно заявив учитель. — Так, принаймні, усі джерела пишуть. То що робити? Слухайте, а може ви нам також якісь задні двері відчините і ми тихенько підемо?
— Я б не радив, — упевнено промовив Лужний.
Гайда увійшов швидко і обоє вчителів тихенько вислизнули за двері.
— Ну, що, шановні, от і дожилися. Лише цього бракувало! Решту вже маємо.
— А що? — не зрозумів Хижняк.
— Холера…
— Навіщо лаєтеся? — не зрозумів Цекало. — Скажіть спочатку, у чім справа.
— А я й кажу! — зірвався завідувач. — Холера! Інфекційне захворювання! Не чув?
— Ви… серйозно? — здивувався Лужний. — Ми гадали, вони жартують.
— Куди вже серйозніше, коли по периметру очеплення стоїть!
— Попали… — розпачливо промовив Хижняк. — По-па-ли! Ну чому це мало статися у нас?
— А де ж іще?! — зіронізував завідувач. — Хрестоносці ваші лишили! Спеціально для вас! Щоб не лазили де не слід, а роботою займалися!
Ігор звівся зі стільця, повільно підійшов до крану і заходився мити руки з милом.
— Ти ще піди до перев’язочної — йодонатом вимасти, — іронія Гайди дедалі посилювалася.
Цекало мовчки взявся за клямку.
— … і сто грамів усередину — раптом вже встигло потрапити, як нігті гриз.
— А повертатимешся — то клямку вже крізь халат бери, а не голими руками, — підтримав шефа Хижняк.
З ображеним виглядом Ігор сів на місце.
— Дуже смішно…
— А що нам — плакати? — не міг заспокоїтися Гайда. — Отже так. Об’явили вже офіційно. Вібріони у змивах підтвердили. Вводиться протиепідемічний режим. Зараз відшукаю інструкції.
— От, блін… — прохопилося у Вадима, і всі одразу повернулися до нього.
— Кажи! — наказав шеф.
— Я здогадуюся, звідки усе це. І схоже, хрестоносці не винні.
— Не тягни!
— Кондратюка пам’ятаєте? — похмуро запитав Лужний. — Той, що втік додому, бо дообстежуватися не схотів. Усі ж помітили, що нетипова картина у нього! Ви самі зауважили — щось таке, з чим не стикався ніколи.
— А дійсно — він з туалету не вилазив, — стурбовано промовив Гайда.
— На весілля поїхав, — додав Хижняк. — Ще казав, що ковбасник.
— Ну так, — похитав головою Гайда. — І руки навряд чи так миє, як Ігор Миколайович. І завтра людей так зо двісті п’ятдесят поїдять тієї ковбаски.
— Або вже поїли, — припустив Цекало. — Коли там, він казав, весілля? До речі, здається, й нам обіцяв привезти.
— Так, жарти геть, — стурбовано промовив Гайда. — Ви уявляєте, що може бути? Це ж такий осередок утвориться, що вже не треба буде ніякої медичної реформи… Без неї всі вимруть. А ну, бігом історію Кондратюка сюди! Паспортні дані потрібні. Будемо повідомляти. І зараз видзвонити його у тому селі! Може ще не пізно.
— Так здана вже історія, — розвів руками Цекало. — В архів. Ви самі постійно чортів даєте, коли не здаємо! Ми й постаралися.
— Невчасно ви стараєтеся, — лютував завідувач. — Бігом до архіву!
— А хто ж нас випустить?
Схопивши телефон, Гайда набирав номер архіву.
У приймальні райдержадміністрації відбувалося ще одне екстрене засідання. І з кожним наступним осіб у краватках більшало.
— От тепер вже точно кранти, — не приховуючи злості, голосно говорив Моцур, новоявлений очільник області. Молодець оцей ваш, як його… Гайда. Скільки років працює?
— Давно, — похмуро відповів Костогриз. — Минулого року шістдесятку відзначали.
— Що?! — підхопився начальник управління. — То може йому на пенсію час? Відпустити хворого з кишковою інфекцією на весілля, де його ковбасу з холерою триста людей їстимуть?!
— Це лише припущення наших колег, — захищався Костогриз. — Його ще довести треба. А хворий від обстеження відмовився. Це його право. І примусити ми не можемо.
— Якщо це доведуть, — майже по складах вимовив Моцур, знаєте, що вам загрожує? Ні, усім нам, і мені також… Хоч на відміну від вас я реагую вчасно. Знаєте що?
— Нічого вам не загрожує, — твердо промовив Костогриз, дивлячись йому в очі. — Ви щойно прибули. Води місцевої не пили. І у контакті з кимось із теоретично можливого осередка не перебували. То ж вам точно холера не загрожує. Все ж решта порівняно із нею — дрібниці. А мені… Якщо диплом отримав і білий халат вдяг — то це вже саме по собі чимось загрожує.