— Невже це справді можливо? — замріяно вимовив Ігор. — Я от думаю іноді — ми хворих оглядаємо, оперуємо, всяку маячню пишемо, на горіхи отримуємо… А у цей час під нами, десь глибоко-глибоко… Але ж усе перекопано, і не один раз. За стільки століть хто тільки не шукав!
— Це тому, що висловлюючись знову-таки по-сучасному, лохи шукали. Отакі як ви з Ромком.
Ніч огорнула будинок, та їм не в голові були як пізня пора, так і завтрашній напружений день. У вікні будинку колишнього анестезіолога ще довго світилось.
— Як почуваєтесь? — запитав Дольний, увійшовши до палати, де на секондхендовому ліжку лежала віп-персона.
— Нормально, — сухо відповів Замрига, відклавши газету.
— Я до того, що ніч насувається. Може, що потрібно?
— Усе гаразд. Де туалет, знаю. Смердить трохи, щоправда, і тісно у ньому. Чи ви хочете, щоб я на судно ходив?
«Заким ви не з’явилися, не смерділо», — подумав Дольний.
— Для вас навіть справжню, ще радянську «утку» можемо знайти, — пожартувала Оксана. — По теперішніх часах дуже великий дефіцит.
— Ні, дякую, — невдоволено відповів мер. — Усе гаразд.
— Ну, ночуйте.
Вони пішли до ординаторської, де Оксана дала волю роздратуванню.
— Ще те цабе, — згодився Дольний. — Щуряка чистопородний. І не розуміє, що якби справжнім був його інфаркт, то їй-Богу мало б значення, тягнути цю тушу п’ять хвилин сходами, чи за секунду підняти на ліфті. А ліфт двадцять років не працює. І бабла на ремонт він не виділить, поки справжнього інфаркту не дочекається. Скільки ми його триматимемо?
— Скільки скажуть, — зітхнула Оксана.
— А ти менше язиком плещи, — порадив лікар. — І санітаркам не обов’язково знати, для чого він тут.
— Лікарю, я по-вашому зовсім дурна? — обурилася вона.
— Не зовсім, — згодився той. — Каву вмієш добре варити. І торт, отой що з безе, також нічого.
— І все?!
— Не волай, мера збудиш. Гадаю, що не лише це. Але того я, на жаль, не пробував.
— Хотіли б — давно попробували б.
— Ой… — скривився Дольний. — Службові романи не в моєму стилі. Ти ж знаєш. Хоч би нікого більше не привезли до ранку. Спати хочеться… І не діставай його. Тобі воно треба?
Зітхнувши, Оксана пішла до дівчат, а Дольний узяв ручку і підсунув до себе поки що чисту історію хвороби з прізвищем «Замрига».
Літак плавно приземлився на американську землю, і щасливі пасажири за кілька хвилин вже прямували до пропускного пункту.
— Пане Лужний, яка мета вашого візиту в Сполучені Штати? — запитав митник.
— Їду на наукову конференцію до Бостона, — відповів Вадим.
— А де ви працюєте?
— Дніпро, фізико-технічний інститут, доцент кафедри твердих металів. Там усе зазначено.
— А чому тут не вказано місце проживання?
— Я гадав, це не важливо, — пояснив Вадим, відчуваючи як цей нудний американець дратує його дедалі більше. — Мене обіцяли влаштувати.
— Хтось має вас зустрічати? Ви не знаєте. Окей. Ми з’ясуємо, чи є ваше ім’я у списках запрошених на конференцію.
Неприємне передчуття утворилося десь попід грудьми і почало розтікатися по тілу. Отакої. Чого треба цьому прищові? Ситуація виходила з-під контролю. Чекати довелося з годину, поки його закликали до віконця.
— Ваші документи викликають підозру, — безбарвно пояснив перекладач. — Ви не можете бути допущені до в’їзду у Сполучені Штати.
— Як це не можу?! — обурився Вадим. — Ви жартуєте? У мене віза, видана вашим посольством! Доповідь на конференції!
— Віза сама по собі не дає права на в’їзд, — відрізав той. — Якщо ви наполягаєте, ми перевіримо її справжність. Але вам доведеться чекати.
Найближчі вісім годин виявилися нестерпними. Блідий від хвилювання, замучившись курити, з головою, наче порожня діжка, Вадим витяг подаровану щасливішим сусідом книжку, сподіваючись хоч якось відволіктися. На першій сторінці красувався дарчий напис, зроблений невідомо чиєю рукою й не знати кому:
Казав я — від долі не втечеш. А Ви не вірили. Бажаю Вам наступного разу вчасно втриматися від бажання погратися з нею.
У відчаї Вадим затулив обличчя руками.
— Просипайся, лєнтяй! Вставай, скотіна! — різкий рипучий голос давив на вуха, відбиваючись від голих стін. — Сколько можно? Утро на дворє! Вставай, сволочь! Одєвайся і іді зарабативай дєньгі! Бистро подні…