Зрештою, потербана іномарка виїхала на безлюдну вуличку і невдовзі припаркувалася за стіною станційного будиночка під деревами. Хвилини тяглися неймовірно довго, усередині млоїло, а у жадану зустріч навіть зараз настільки не вірилося, що стукіт коліс потяга, долинувши з нічної темряви, до останнього здавався йому лише гупанням крові у власних скронях.
Через три хвилини поїзд вирушив далі і тоді маленька непомітна тінь промайнула під деревами. Відчинилися дверцята, завівся мотор. У Нижньому Роздолі однією щасливою людиною побільшало.
Сон не йшов. Відчувши різницю між бельгійським та вітчизняним ліжком, Валігура відкинув ковдру, глибоко зітхаючи. Перспектива швидко згаяти ніч зникла остаточно. Зробивши кілька ковтків через трубочку, він взяв з тумбочки книжку.
Прочитавши ще раз назву на затертій обкладинці, слідчий зазирнув під палітурку. Зі зворотнього боку чиєюсь рукою був зроблений напис: Казав я — від долі не втечеш. А Ви не вірили.
Цього разу він заволав ще голосніше:
— Сестра! Сестра! Лікар!
Вдруге до нього вже не так квапились, а на обличчях нічної зміни проглядало невдоволення.
— Що цього разу? — поцікавився Дольний.
— Я хочу, щоб мені зробили кардіограму, — заявив пацієнт, кладучи книжку на тумбу.
— У вас болить серце? — здивувався Дольний.
— Просто хочу, щоб зробили… — наполягав слідчий. — Можна? Це моє прохання.
— Ваше прохання для нас закон, — зітхнув лікар. — Але серце у вас в нормі. Перед операцією перевіряли. Зараз знімемо — і спати. Добре? Оксано, принесеш мені, як запишеш, я подивлюся. На добраніч, Дмитре Івановичу.
Не зважаючи на пізній час, у цьому помешканні також не спали. На столі парувала кава. Жанна сиділа на дивані, накинувши плед, а Щерба прилаштувався у неї в ногах. Обоє не знаходили собі місця. Він — від несподіваного щастя, вона — від власних проблем.
— Галочко, — переконував Щерба, — ви б не пили кави. — Треба добре виспатися й відпочити.
— Я така змучена, що однаково зараз спатиму, — заперечила вона. — Дві доби не мала такої можливості.
Він сів поруч і обійняв її за плечі.
— Андрію, усе дуже погано. Я не маю права так діяти.
— Помовч, будь ласка, — попросив Щерба.
— Не можу. Я ж розумію, як чиню з тобою. Гадаєш, я геть зіпсута? Користуюся твоєю шляхетністю. Але не маю іншого виходу.
Вона заплакала. Не театрально — по справжньому. А Андрій лише міцніше її обійняв. Без цієї жінки він більше не уявляв свого існування. Жодна думка не могла витіснити одну-єдину: «нарешті вона тут»…
За кілька хвилин гостя вже спала. Щерба поправив ковдру і, вимкнувши світло, вийшов з кімнати.
Дольний за столом зосереджено читав кардіограму, побоюючись пропустити в ній бодай якісь відхилення. Оксана заглядала йому через плече.
— Усе гаразд. З такою можна навіть у космос. Жодних причин для тривоги. Іди його заспокой.
— А ви упевнені? — ще раз перепитав Валігура.
— Абсолютно, — безапеляційно заявила Оксана і, нахиляючись ближче, довірливо прошепотіла: — Дмитре Івановичу, послухайте поради досвідченої медсестри. Давайте вколемо вам снодійне, гаразд? Зараз лікаря запитаюся і вколемо. Прокинетеся о десятій ранку свіженький і майже здоровий. Навіть на обхід не будитимемо.
— Ні! — мало не скочив пацієнт.
— Ну, як бажаєте.
Дольний тримав у руках мобільний телефон, коли повернулася Оксана.
— Не засне, — бідкалася медсестра. — Голову на відсіч даю. Боже, який неспокійний… Я йому пропонувала снодійне… Може, сказати, що вітаміни, і вколоти?
Замість відповіді лікар заговорив по телефону.
— Вадиме Борисовичу, чую, що збудив, пробач. Ти не лякайся, усе гаразд зі «слідаком» нашим, я дивився. От тільки дуже він неспокійний. Увесь на нервах. Не розумію, що сталося. Аналізи, кардіограма — усе в нормі. Якийсь невроз. Зранку буде наче з хреста знятий. Не треба тобі їхати, але… подзвони йому на мобільний, поговори, заспокой. Знаєш, лікар, який оперував, це ж особливий авторитет для хворого. Зроби добру справу. Ти ж розумієш — з ним мусимо нянькатися. Костогриз уже всі вуха продзижчав про особливе ставлення.
— Зараз, — спросоння мугикав Лужний. — Трохи отямлюся. Таке снилося… Ніби ходжу по підвалах і Фабіровського ловлю, бо персонал працювати боїться…
— І як — успішно?
— А я пропоную — вколоти і не ускладнювати життя ні собі, ні іншим, — наполягала Оксана. — Я поганого не раджу. Йому ж краще буде. Скажу, що знеболююче…